“Спорт – поза політикою”. В Україні термін політика вживається в двох значеннях:
- “піти в політику”, тобто приєднатися, наприклад, до політичної партії. Тобто, сфера суспільної діяльності;
- певні правила, щодо будь-чого. Тобто, той самий policy, який ви приймаєте при реєстрації в Фейсбук, чи коли завантажуєте якусь програму чи месенджер. Всі вони мають свою політику. Своє бачення, правила, з якими ви мусите погодитись і виконувати,пишена власній сторінці у Facebookволонтер і учасник бойових дій на Донбасі Родіон Шовкошитний, інформуєUAINFO.org.
Сфери суспільної діяльності – це економічна, соціальна, політична, духовна. Духовна – це мистецтво, освіта, моральні норми поведінки, якщо широко. Якщо детальніше, то під духовними цінностями маються на увазі живопис, музика, література, освіта, виховання, мораль, релігія, знання, наука і т.д. Тобто, все, що складає духовний зміст суспільного життя або духовність суспільства.
Це визначення терміну. Тобто, не дискусійна частина, а фактологічна.
Спорт – це виховання? Так.
Спорт – це мораль? Звісно.
Спорт – це освіта? Авжеж.
Спорт – це знання? Очевидно.
Тренери виховують, закладають норми моралі. Інститути вчать, дають освіту.
Тобто, Спорт – це частина духовної сфери суспільства. Отже, Спорт – це політика.
Дискусійна частина, яка дає привід спортсменам видавлювати з себе: “Спорт – внє палітікі”.
Окрім маніпуляції з термінологію, де змінюється контекст, коли замість власної політики, власного ставлення, застосовується термін загальний, це ще й МОК.
Міжнародний олімпійський комітет має свою політику щодо політики. Або те саме policy, щодо політики. Це 50 стаття Олімпійської хартії: “На олімпійських об’єктах, місцях проведення змагань та в інших олімпійських зонах забороняються будь-які демонстрації або політична, релігійна або расова пропаганда”.
Зазвичай, саме це мають на увазі олімпійці: “Нам заборонено”. Але. Їм заборонено мазати нігті в кольори лгбт, політичні лозунги, публічна підтримка політичних рухів, критика чи пропаганда релігій і таке інше.
Все.
Це і є основою для маніпулятивних гасел “Спорт – поза політикою”. Жодні правила не забороняють політикам виступати на Олімпіаді чи взагалі займатись спортом. Народний депутат України, який виграв золото на Іграх в Токіо тому яскравий приклад. Вони лише забороняють і цим політикам, і всім іншим олімпійцям займатися політичною пропагандою саме під час Олімпійських ігор.
Ця 50 стаття чи будь-яка інша жодним чином не примушує українського спортсмена обійматися і фотографуватися з російським спортсменом. Більш того, ніщо взагалі в регламенті змагань, у термінології та визначенні не дає підстав для пояснення цих фотографій фразою “Спорт – поза політикою”. Це – якраз особиста політика, або те саме policy окремо взятого українського спортсмена відносно політики твоєї держави в загальному розумінні цього терміну.
Тобто, спільне фото українського спортсмена з російським спортсменом це його особиста політика. Це ставлення цього українського спортсмена до війни росії проти України, що триває станом на цю хвилину, до політики росії щодо України, в рамках якої росія анексувала одну частину території України, окупувала іншу частину території України, і станом на момент здійснення фото продовжує бойові дії на території України, веде підривну інформаційну політику щодо України на її території, своїй і у світі.
Спорт – це завжди державна політика. Завжди! Держава фінансує всілякі установи і спортсменів з бюджету. Держава платить призові олімпійцям за медалі. Зараз це 125 000 доларів за золото, 80 000 за срібло і 55 000 доларів за бронзу. Отже, це справа всіх громадян України, бо бюджет – це їхні податки.
Спортсмени представляють свою країну у світі на міжнародних змагань, отже держава має дбати, як саме ці спортсмени це зроблять. Підлітки наслідують відомих спортсменів в усьому, навіть в музичних вподобаннях. Отже, держава дбає (в ідеалі, не в Україні зараз), який саме приклад спортсмен подає молоді.
Саме тому, коли Миколенко фоткається з бастою, це заповнений молоддю зал в Києві в останнього. Коли Бєсєдін чи Ломаченко лайкають фотку Мак-Ґрегора з путіним, зі словами про сильного лідера і честь від знайомства, це відсікає їхніх фанатів від сприйняття війни в тому контексті, в якому це є, замінюючи на “не моя війна”, “це політики сваряться” і т.д.
Росіяни використовують ці фото в контексті: “люди в наших країнах нормальні, ми братські народи, а от владу в Україні захопили погані політики. Саме в цьому проблема стосунків наших братніх народів”. Росіяни інструктують своїх спортсменів щодо відповідей на питання про війну та Крим.
Тобто, ворог працює. А що робить наша держава в протидії цьому?
Спортсмени представляють країну, яка потерпає від агресії, яка просить міжнародні установи про гроші та озброєння, про гарантії, веде перемовини з іншими країнами про продовження санкцій щодо Росії через цю її агресію. Якщо в цей час спортсмен України робить публічний камінґаут з росіянами, то окрім власної відповідальності, відповідальні і чиновники від держави. Вони мають нести за це відповідальність теж. Держава, в особі тих чиновників, які відповідальні за спорт не впоралась.
Тобто, Спорт – був, є, буде частиною державної політики. І спортсмен – інструмент її реалізації.
Тобто, спорт – поза політикою, це те саме, що мізки поза головою.
Leave a comment