Під час акції “Руки геть від мови!” біля будівлі Верховної Ради. Київ, 16 липня 2020 року
У чиновників від освіти в руках заблищала червоноармійська шабля
Щойно минув День учителя, а мені і досі прикро. Прикро за вчителів української літератури, яким зовсім нещодавно вказали на необов’язковість і неважливість їхнього предмету. Їм, звичайно, не звикати до дискусій щодо змін у шкільних програмах з літератури, щодо заміни творів одних письменників на твори інших, але щоб у чиновників від освіти раптом в руках заблищала червоноармійська шабля, такого ще не бувало. Не бувало, але вже є, пише у рубриці “Точка зору” на “Радіо Свобода” письменник Андрій Курков, інформує UAINFO.org.
Під час акції біля Верховної Ради України з вимогою відставки Сергія Шкарлета з посади тимчасового виконувача обов’язків міністра освіти та науки. Київ, 18 червня 2020 року
Набридло чиновникам дивитись на цих сіамських близнюків – українську мову і українську літературу. Захотілось їм – вжик – і відокремити одне від іншого. І з коментарів зрозуміло, для чого: щоб життя випускників полегшити, стрес прибрати. Та й хіба не важко мові тягнути за собою літературу?! Видно ж, як вони вдвох завжди якось незграбно теліпаються! А так мова одна, без зайвого клопоту і важкої праці в кожне вухо зайде і в кожній голові залишиться. Бо ж дитина щодня у своєму житті тільки мовою користується, без літератури!
Мова – вона ж сама легка, як пір’ячко, а ось література, куди її не запхай, хоч у електронну книжку, вона тебе все одно до землі притисне, з нею не злетиш!
Учні під час уроку в одній зі шкіл у Києві, 18 лютого 2019 року
Літературна мова створює образи, відсилає людину до світового культурного досвіду
Кажуть, що література тепер буде тільки майбутнім філологам потрібна. Тобто майже нікому, бо молодь вже не рветься ані у філологи, ані у письменники. Всі хочуть бути айтішниками та юристами. У айтішників, я чув, свої мови і літератури. Одна з них навіть якось не по-людськи зветься – Java-script. Важко уявити, як такою мовою щось написати можна, але ж вони пишуть. У юристів мова має бути конкретна та переконлива, але ж ніяк не літературна, бо літературна вимагає зайвої напруги і зайвої уваги. Літературна мова створює образи, відсилає людину в думках до світового культурного досвіду, до першоджерел, вимагає впізнавати цитати та навіть біблійні сюжети. А все це вже давно є зайвим і непотрібним. Час змінився, змінилось і спростилося все, і нам теж треба змінитись і спроститись.
Це раніше мова не могла існувати без літератури, бо вони одна одну збагачували. Спочатку за допомогою мови творилась література, потім література розвивала мову і таким чином піднімала культуру народу, що цією мовою говорив.
Звичайно, завжди була й мова вулиці, яка формувала частину народу, ту частину народу, в якої не було можливості отримати освіту. Але мова вулиці ніколи раніше не зазіхала на територію літературної мови, мови еліти. Тепер, після «легітимації» мови вулиці через телевізор, через парламент і навіть через плівки всіх майорів мельниченків і полковників деркачів разом узятих, можна сміливо говорити, що нашій українській еліті літературна грамотна мова взагалі не потрібна.
По-перше, вони нею все одно не користуватимуться, по-друге – якщо вони навіть нею користуватимуться, їх не зрозуміють виборці, які вже давно звикли до мови вулиці і до найнижчих інтелектуальних стандартів. Це ж тільки в фейсбуці тепер висміюються граматичні і лексичні помилки нардепів і урядовців в їхніх заявах, програмах і навіть на білбордах, бо тільки у фейсбуці знайшли собі прихисток останні філологи, які ще пошепки захищають залишки філологічних цінностей української нації, не помічаючи, що «їхній потяг уже пішов».
Вибачте мене, будь ласка, за сарказм і за злу іронію. І першому, і другому я навчився через прочитану літературу, в тому числі і прочитану в школі. Саме через художню літературу я навчився географії, психології і багато чому ще. Тож я не можу уявити собі існування культурної людини поза читанням книжок, поза «літературною освітою». А слухати безграмотних політиків і урядовців у мене вже не вистачає сил і почуття гумору. Тож і ця нова ініціатива чиновників від освіти вже не викликає ані подиву, ані посмішки. Тільки гіркоту.
Leave a comment