Успіх нашої системи освіти немає і не буде, поки у нас не буде нового вчителя, — експерт

Випадково вдалося поспілкуватися з двома цьогорічними випускниками магістратури одного з провідних педагогічних університетів. Пишу «провідний» з великою долею іронії, бо давно маю сформоване переконання в тому, що справжніх педуніверситетів у нас давно немає: ні «провідних», ні аутсайдерів. Замість них — є своєрідні супермаркети з продажу дипломів на будь-який смак і запах…

Про це на своїй сторінці в Фейсбуці повідомив екс-голова Українського центру оцінювання якості освіти Ігорь Лікарчук.

30 хвилин розмови з тими, хто завтра гіпотетично може прийти в шкільний клас на учительську кафедру, дали підстави зробити два висновки. Перший — працювати в школі у моїх візаві немає абсолютно ніякого бажання. У крайньому випадку школу розглядають, як один із найнебажаніших серед малобажаних варіантів працевлаштування. Гірше для них може бути лише небажане заміжжя типу «по-зальоту». Отак і до школи вони бояться «залетіти». Другий — вони, як мені здається, не володіють знаннями елементарних азів педагогічноі діяльності, школевлаштування та своєї учительської місії. При цьому, у дипломі кожного із них чітко зазначено, що учительську кваліфікацію отримали і хоч завтра можуть починати сіяти розумне, добре, вічне. Такий висновок зробила так звана Державна комісія… Не можу лише зрозуміти: на основі чого зробила… Страшенно не заздрю директорам шкіл, до яких прийдуть працювати такі «сіячі». Але розумію, що у багатьох школах і таким будуть радіти, бо ж хоч вакансії закриють. Пишу це і згадав, як нещодавно читав у ФБ душевний стогін директора сільскої (?) школи, яка розташована на відстані 3 км. від київської Кільцевої дороги, про наявність у школі 9 (!) учительських вакансій. Але це ті вакансії, які вже є. Активні вакансії. А є ж іще й так звані «пасивні вакансії». Це вчителі які працюють, але було б краще, коли б вони не працювали. Ми багато років соромязливо замовчуємо інформацію про те, яка кількість шкільних педагогів апріорі не може працювати в школі через низький рівень кваліфікації та ненависть і байдужість до учнів. А таких дуже й дуже немало. І, на жаль, за останні двадцять років нічого не зроблено для того, щоб таких позбутися. Точно так, як і для вирішення проблеми забезпечення шкіл новими педагогічними кадрами, готовими до учительської діяльності.

Якщо відверто, то великі надії в контексті очищення я покладав на сертифікацію учителів. Й досі переконаний тому, що лише учительський диплом в сучасних умовах не може бути єдиною перепусткою в шкільний клас. Колись — його було достатньо. Сьогодні — ні. Бо вартість і споживча вартість тих дипломів різна. Сьогодні диплом може бути однією з умов для отримання сертифікату (ліцензії), котрий/ котра дають право вчителювати. І кожні пять років учитель повинен підтверджувати своє право мати такий сертифікат/ліцензію. Так є в багатьох країнах світу. Але у нас сертифікація набула зовсім іншої сутності. На мою думку — недоречної та малоефективної в контексті забезпечення нової школи новим учителем. Стосовно підготовки нових педагогічних кадрів у системі вищої освіти, то тут усе-таки потрібно ЩОСЬ розпочинати робити. А не балакати, творити концепції, захищати дисертації з професійної підготовки вчителя та проводити науково-практичні конференції. А у цьому ЩОСЬ мають бути зосереджені хоча б три важливих дії: спеціальний відбір до університетів бажаючих стати педагогами; абсолютно оновлені зміст та організація підготовки майбутнього вчителя, насамперед, на засадах дуальної системи організації навчального процесу; нові кадри вчителів, які навчать майбутніх вчителів. На жаль, від вирішення хоча б однієї із цих проблем ми дуже й дуже далекі. Іще більш прикрим є те, що про них і не говоримо. Отже, вони були, є і будуть поза полем уваги… Як не прикро це усвідомлювати.

І на завершення. У фінській системі освіти, успіхи якої дуже відомі й беззаперечні, основою є вчитель. Гарно освічений, дуже добре мотивований, відповідальний за свою роботу. Тамтешня сертифікація — допуск до педагогічної діяльності. Тамтешня зарплата — мотивація працювати дуже добре. Образно кажучи, тамтешні вчителі не танцюють перед учнями, щоб заробити авторитет, а танцюють разом із учнями. Укупі це, на мою думку, і забезпечує присутність у фінській школі дуже хорошого вчителя, на якому й базується успіх фінської системи освіти. Про успіх нашої системи освіти скромно промовчу. Його немає і не буде, поки у нас не буде нового вчителя. Нового вчителя, а не власника диплому із сумнівною споживчою вартістю.

 

Вечірні Вісті

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Previous post Сергій Євтушок: Політичним силам треба згуртуватись навколо викликів, які стоять перед Україною
Next post Валентин Наливайченко: Президента має підсилити новий уряд на чолі з Тимошенко