Порохова діжка Європи – саме так майже 150 років тому назвав Балкани перший канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк.
Багато років ЄС вкладав зусилля та чималі кошти у “розмінування” цієї діжки. Проте, схоже, що ці зусилля виявилися марними. Стара фраза Бісмарка знову стає надзвичайно актуальною.
Гострі й невирішені проблеми існують практично в усіх державах Західних Балкан, пише Володимир Цибульник для “ЄвроПравди”, інформує UAINFO.org.
Албанія, досягнувши певного рівня для початку вступних переговорів з ЄС, залишається оазою для організованого криміналу. В Північній Македонії пішов у відставку глава уряду Зоран Заєв, такий необхідній країні реформатор, що стало поразкою і ЄС. А Болгарія продовжує блокувати початок вступних переговорів Македонії та ЄС, заразом загальмувавши і Албанію, з якою також мали б початися перемовини.
Сербія все ніяк не може погодитися з тим, що Косово не є Сербією, і розгортає спеціальні та бронетанкові підрозділи на кордоні. Косово потерпає від політичної нестабільності та організованого криміналу.
В Чорногорії просербські сили за допомогою російських “Нічних вовків” та Сербської православної церкви (за спиною якої стоїть ударна сила ФСБ – Російська церква) намагаються повернути країну в сербсько-російський світ. В Загребі загострюються відносини між президентом і прем’єр-міністром.
Але найнебезпечніша ситуація склалася у Боснії і Герцеговині, що загрожує стабільності не тільки регіону, а й усієї Європі.
Ця криза дійшла до такого рівня, що приховати її більше неможливо.
Минулого тижня верховний представник в БіГ Крістіан Шмідт вказав на ймовірність не тільки розпаду єдиної держави, але і збройного конфлікту в ній. Незабаром додавши, що цей конфлікт може дати поштовх новим кризам в усіх державах регіону.
Дискусія про Боснію без Боснії
Заява Крістіана Шмідта пролунала саме напередодні його запланованого виступу з 60-ю доповіддю щодо ситуації в БіГ на засіданні Ради Безпеки ООН.
Ця доповідь вийшла дуже різкою та тривожною. Серед іншого, вона містить сильну та обґрунтовану критику на адресу члена Президії БіГ від сербського народу Мілорада Додік, який є головним провідником розколу БіГ і закликає до виходу Республіки Сербської (один з двох ентитетів, сербський) з єдиної держави.
На цьому ж засіданні РБ планувалося вирішити рутинне питання щодо продовження місії EUFOR (Сили ЄС щодо моніторингу Дейтонських мирних угод) ще на рік.
Але Росія не могла не використати таку можливість завдати удару по БіГ, Шмідту, світовій спільноті та всім тим, хто хоче бачити Боснію і Герцеговину в ЄС, намагається вирвати її з минулого та створити потужну державу. І водночас захистити свого приятеля Додіка.
Москва заявила, що заблокує продовження місії EUFOR, якщо Шмідт, якого разом з КНР вона не визнає верховним представником, виступатиме на засіданні з доповіддю.
Врешті-решт дипломати погодилися з тим, що мир дорожчий за живий виступ верховного представника та вирішили провести закрите засідання з обговоренням доповіді, розмістити її серед документів ООН та на сайті Офісу верховного представника в Сараєві, продовжити мандат місії EUFOR.
Засідання було оголошено закритим, тобто винятково для членів РБ ООН.
Як наслідок, представник БіГ не був допущений на засідання, де обговорювалася ситуація в країні.
Безумовно, такий сюрприз не дуже сподобався Шмідту.
Але як мудра людина та найвища державна особа в БіГ з найширшими повноваженнями, він прийняв таке рішення. Шмідт, як ніхто інший, розуміє, що мир, стабільність та цілісність країни є більш важливими для БіГ сьогодні, ніж особистий виступ в РБ ООН.
Таку позицію підтримали 13 з 15 членів Ради, що зрештою унеможливило російську провокацію. Принаймні – поки що.
Додік та його союзники з РФ
У сучасній Боснії і Герцеговині є чимало проблем: недосконалий закон про вибори, який все ще зберігає етнотериторіальний характер держави; протистояння політичних еліт, які не хочуть чути одна одну; відсутність верховенства права; сегрегація в школах; по суті, антидержавна діяльність православної церкви; оспівування лжегероїв минулої війни та багато інших, які заважають розвитку країни.
Однак ключова проблема – це Мілорад Додік та його політика.
Попри високу посаду (він є одним із керівників БіГ), лідером боснійських сербів його називати все складніше. Сербам в ентитеті Республіка Сербська все менше подобається його сепаратистська риторика та економічна політика, що призвела до вуличних протестів.
Болісний удар отримав Додік і від опозиційних партій Народної скупштіни РС, які вперше не підтримали свого колишнього лідера. Вони не погодилися з його пропозицією щодо “повернення РС повноважень”, які передбачають вихід з об’єднаних армії БіГ та спецслужб, розподіл юридичних органів та створення “своїх” суто сербських.
До того ж і глава Ради міністрів БіГ Зоран Тегелтія (серб) всупереч наказу Додіка вперше після майже піврічної перерви зібрав засідання центрального уряду.
Крісло під вождем Додіком захиталося і він перетворився з лідера боснійських сербів на “Додік-фактор”. Фактор, який несе реальну загрозу єдиній державі та регіону.
Але цей фактор залишається вигідним Росії, а також до певної міри – Сербії.
Для Росії Республіка Сербська залишається останнім безперечним союзником у регіоні. Тому вона намагається закріпитися у цьому ентитеті за допомогою постачання зброї, підготовки бійців спеціальних підрозділів поліції, підтримки праворадикальних напіввійськових організацій, таких як “Нічні вовки”, проросійського мотоклубу “Козаки”, великосербської організації “Сербська честь” та інших.
Сепаратистська риторика Додіка – одна з головних тем ЗМІ Республіки Сербської, а російські медіа – в першу чергу “Царьград медіа група” за участю російської та сербської православних церков – намагаються русифікувати сербсько-націоналістичний наратив не тільки в РС, але й в інших країнах Західних Балкан.
Російське МЗС жодного разу не виступило з критикою витівок Додіка – коли він блокував діяльність Ради міністрів БіГ, виступав із закликами до розділу БіГ, організовував провокаційні маневри спеціальних підрозділів жандармерії РС поблизу Сараєва, погрожував верховному представнику.
Натомість Москва підтримує його заперечення сербського геноциду мусульман у Сребрениці, та разом вони намагаються викреслити цей злочин з історії.
Головне для Москви – мати політичного союзника в особі Додіка, який поки що контролює РС. Не погано б мати і військову базу, про що росіяни вже тривалий час ведуть перемовини, але не виходить.
Тому Москва активно використовує “Додік-фактор” у спробах розірвати БіГ, дестабілізувати весь регіон та блокувати спроби колективного Заходу нормалізувати ситуацію в країні.
Інший приятель нашого “героя” – президент Сербії Александар Вучич (у якого наступного року президентські вибори, що багато в чому визначає нині його політику).
Вучич та Додік постійно зустрічаються та демонструють дуже дружні відносини. Обидва сподіваються на всебічну підтримку Росії та кажуть про союзні відносини з нею.
Торговельно-економічні, гуманітарні та особливо військово-технічні зв’язки між РС та Сербією розвиваються динамічно та успішно. Постійно відбуваються спільні засідання урядів Сербії та РС.
Проголошена Вучичем турбота про всіх сербів, незалежно від того, де вони мешкають, вигідна й Додіку. Здається, що Вучич, демонструючи підтримку Додік-фактора, нібито каже – це наш успіх, успіх довгострокового проєкту створення Великої Сербії, яка осяяна “сербським миром”.
На перший погляд, у Москви та Белграда – однаковий погляд стосовно Додік-фактора та його дестабілізуючої політики. Однак не все так просто.
Вучич жодного разу не висловив – ані словом, ані ділом – публічної підтримки сепаратизму Додіка.
Йому не потрібна проблема “незалежної” РС, яка буде проситися до Сербії.
Адже Сербія намагається набути членства у Євросоюзі. Це має вивести країну на новий рівень існування. А на додачу – вже зараз вона отримує від ЄС вкрай необхідну економічну та фінансову підтримку для глибокої модернізації країні та покращення життєвого рівня громадян.
При цьому Белград має виконувати чітко визначені умови, які іноді не подобаються Вучичу та правлячій еліті Сербії. І серед головних вимог – нормалізувати відносини з Косовом та примусити Додіка відмовитися від агресивного сепаратизму.
І тут, здається, сербський президент опинився у глухому куті, з якого може і не бути виходу.
Якщо Вучич почне тиснути на Додіка, він втратить наступного року значну кількість своїх потенційних виборців.
Проте підтримка одіозного політика може створити проблеми у відносинах із Заходом – а це сербському президенту теж не потрібно.
Готовність до війни
Усі ці фактори важливі для пошуку відповіді на одне, але найважливіше питання: чи буде нова війна в Боснії і Герцеговині?
Під час роботи в БіГ я побачив у багатьох людей, незалежно від віку, страх перед новою війною.
І бошняки, і серби, і хорвати пам’ятають осаду та обстріли Сараєва, вбивства цивільного населення, концтабори та викрадення людей.
Про це нагадують величезні плакати, присвячені так званим героям “Тієї Війни”, битвам, жертвам, яких більше саме в РС, хоча і в мусульмансько-хорватській Федерації їх також чимало.
Пам’ять про минулу війну та страх перед новою призвели до того, що на кожних 100 мешканців країни припадає приблизно 34 одиниці зброї. Тобто на руках 3,5 млн громадян БіГ є майже 1,2 млн пістолетів, гвинтівок, кулеметів.
За даними поліції в БіГ існує понад 30 паравійськових організацій радикальної спрямованості, готових захищати свій народ, свою церкву, свого лідера, свою ідею зі зброєю в руках. З них 16 було в Республіці Сербській.
Нещодавно консул БіГ у Франкфурті Адмір Атович розмістив у Twiter пост з неприхованою загрозою іновірцям: “Сто тисяч бошняків з досвідом війни мешкають у Боснії. Знайте, що бошняцька сила – не маленька кицька”.
Ненависть та зброя у громадян – чим не умови для війни?
Схоже, що бошняцькі та сербські лідери БіГ (хорвати не так явно висловлюють свої думки з цього приводу) керуються небезпечним висловлюванням першого президента незалежної БіГ Алії Ізетбеговича передвоєнних часів, про який згадав його син Бакір Ізетбегович, лідер бошняків: якщо ви не хочете конфлікту, ви повинні бути до нього готові.
На практиці це проявляється у гонці озброєнь між бошняками та сербами. Вони закуповують зброю для своїх поліцейських спецпідрозділів, у тому числі автоматичну, гелікоптери та спецтехніку, бронеавтомобілі.
У поки ще єдиній армії БіГ відзначають прояви “національного патріотизму” у військовослужбовців трьох конституційних народів – хорватів, сербів, бошняків. Кожний народ намагається відправити на військове навчання своїх юнаків у дружні країни, відповідно – до Хорватії, Сербії (і все частіше – Росії) та Туреччини.
До речі, проблема збереження єдиних Збройних сил БіГ є дуже складною. Вони були створені з трьох національних армій на основі політичного консенсусу та залишалися тривалий час єдиним гарантом цілісності БіГ.
На думку теперішнього командувача підрозділами EUFOR генерал-майора Александра Платцера, міжнародній спільноті буде важко стати на заваді реалізації ідеї Додіка відродити армію РС, тому що Дейтонські мирні угоди передбачали існування трьох національних армій, але не ЗС БіГ.
І якщо розвал ЗС БіГ буде відбуватися в законодавчому полі, на підставі політичного та військового консенсусу цей процес важко зупинити. А якщо такого консенсусу не буде, попереджає генерал Платцер, тоді “оцінка ситуації буде зовсім іншою”.
Окрім згаданих внутрішніх привидів до війни, в БіГ існує чимало зовнішніх факторів.
Наприклад, на початку квітня політики та ЗМІ не тільки Західних Балкан гаряче дискутували про так званий non-papers, нібито підготовлений словенським прем’єр-міністром Янезом Яншею. В них було запропоновано розподілити БіГ між Хорватією та Сербією, а також створити нову державу – мусульманську Боснію.
Ідея не була підтримана більшістю міжнародної спільноти, яка засудила спробу обґрунтувати зміни існуючих кордонів. Але член Президії БіГ Мілорад Додік підтримав ідею, оскільки вона сприятиме “мирному виходу” РС з БіГ.
Двоє ж його колег, Шефік Джаферович від бошняцького та Желько Комшич від хорватського народів, жорстко відповіли: реалізувати цей план без війни неможливо!
Немає жодних сумнівів, що війна в БіГ, якщо вона буде, не матиме характеру громадянської.
У ній братимуть участь сусіди – Хорватія, Сербія, Чорногорія, які претендуватимуть на різні частини БіГ. Туреччина та монархії Перської затоки, швидше за все, не залишать братів-мусульман без допомоги.
Росія, ймовірно, не братиме безпосередньої участі у цьому конфлікті – агресія проти України та війна в Сирії потребують значних ресурсів, яких не вистачить ще на одну війну. Але “добровольців” з числа “трактористів” та озброєння надсилатиме, граючи в улюблену гру “нас там немає” та підштовхуючи сторони до нових боїв.
Leave a comment