На перший весняний тиждень депутати керівної партії запланували масований наступ на законодавство, що захищає українську мову
Про це для “Текстів” пише Тарас Шамайда.
Першим питанням у найближчий пленарний день – 2 березня – на сайті Верховної Ради (станом на 24 лютого) стоїть включення до порядку денного сесії законопроєктів, що вихолощують закон про державну мову.
Одразу після цього планують ухвалити законопроєкт, що дозволяє навчати іноземних студентів російською. Згідно із задумом влади, профільні комітети мають так само у перший тиждень весни підтримати ці законопроєкти, а монобільшість – забезпечити голосування в сесійній залі.
Чергова атака на українську мову
Нинішні плани – небезпечніші за торішні. Бо, крім відвертих українофобів, у наступі беруть участь і ті депутати провладної партії, які досі закликали не чіпати закон про мову.
Пояснюється така метаморфоза дуже просто – цим наступом керують із найвищих державних кабінетів
Досі Зеленський і його партія на практиці дотримувалися політики “винесення за дужки” мовного питання, що загалом було логічно. Адже більшість українців, зокрема й більшість виборців Зеленського, підтримує закон про державну мову, але при цьому не вважає це питання першочерговим й очікує від влади розв’язання насамперед економічних, соціальних і безпекових проблем.
Спроба Банкової відійти від цієї лінії та напередодні місцевих виборів просунути в Раді законопроєкт Бужанського, що зривав перехід шкіл на українську мову навчання, виявилася вкрай невдалою. Вона викликала несприйняття не лише в суспільстві, а й у частини депутатів монобільшості, а тисячі людей вийшли на вуличні протести. Виборці, на голоси яких розраховували “слуги народу”, явно не оцінили цих маневрів. “Слуги” розгубили тих прихильників, для яких наступ на українську мову був неприйнятним, але й відплив від партії проросійських виборців не зупинився, бо Бойко, Медведчук чи Шарій видаються явно органічнішими провідниками московської політики, ніж Зеленський.
На чиєму боці президент?
Здавалося, навчена цим уроком влада більше не наступатиме на ті самі граблі. А рішучі дії Зеленського проти Медведчука та промосковських телеканалів і дружне голосування “слуг народу” за постанову про визнання Революції гідності видатною історичною подією начебто свідчили, що президент нарешті визначився й обрав український бік.
Однак останні дії влади все більше засвідчують – причиною наступу Банкової на медіаімперію Медведчука є бажання не так захистити український інформаційний простір від ворожої пропаганди, як опанувати його для власної пропаганди. До того ж ця пропаганда так само може бути проросійською і за формою, і за змістом. Як от нещодавнє російськомовне відеозвернення Зеленського до українського народу про “наш русскій язик” і “украінского пісатєля Булгакова”.
Вочевидь на Банковій сподіваються, закривши російські інформсмітиська, здобути підтримку патріотичних громадян і водночас – схилити на свій бік проросійських виборців, частково відтворюючи проросійські наративи закритих телеканалів, але вже від імені керівної партії.
Читайте також: Михельсон: “Какаяразніца” – це не про мову, а про те, чи має право на існування Україна
Причому влада не збирається обмежуватися розмовами й демонструє готовність до відверто реваншистських дій, починаючи від демонстративного вироку Сергієві Стерненку й закінчуючи наступом на українську мову. І це вже не питання чиїхось рейтингів, а реальна загроза правам людини й національній безпеці.
Більшість українців підтримала закон про мову
Ще кілька тижнів тому нічого не віщувало проблем у мовній сфері. 16 січня Україна успішно пройшла найскладніший етап імплементації закону про мову – перехід на українську у сфері послуг. Попри те, що Москва та її п’ята колона усвідомлювали, що це чи не останній шанс дискредитувати й ревізувати цей надважливий закон, шалена кампанія брехні та фейкових лякачок провалилися. Українці не повірили в казки про “мовні патрулі” й “распятих русскоязичних бабушек”.
Натомість позитивний уплив нових норм закону видно неозброєним оком по всій країні – у закладах торгівлі, кав’ярнях і навіть інтернет-магазинах стало значно більше української мови. Звісно, закон виконують далеко не всі (як і будь-який закон у нашій країні), але всупереч жахачкам московських пропагандистів, жодного розколу, протестів чи серйозних конфліктів перехід сфери послуг на українську не спричинив.
Навпаки, мільйони людей, які в русифікованих містах постійно стикалися зі зневагою до їхньої мови, нарешті відчули, що держава на їхньому боці. А російськомовні споживачі переконалися, що ніхто не обмежує надання їм послуг російською мовою, як і будь-якою іншою. І навіть ті конфліктні ситуації, які іноді виникають між клієнтами й надавачами послуг, радше підтверджують потрібність закону, який нарешті дав клієнтам реальні інструменти захисту своїх прав.
Тож не дивно, що соціологи зафіксували підтримку законодавчих норм про обслуговування українською у сфері послуг. За даними всеукраїнського опитування КМІС, проведеного на початку лютого, ці норми підтримують майже 62% українців, що в рази перевищує рівень підтримки будь-якої партії чи політика. До того ж високий рівень підтримки демонструють, зокрема, і російськомовні респонденти й навіть мешканці підконтрольної Україні частини Донбасу. Не підтримують ці норми лише 34%.
Ще виразнішу картину демонструє опитування компанії Research & Branding Group, в якому респондентам пропонували також опцію “байдуже”, яку обрали 26% опитаних. Натомість підтримує перехід сфери послуг на українську 51% респондентів, не підтримує – 20%. Якби всі закони й рішення влади мали такий величезний рівень підтримки, ми б жили в іншій країні.
“Слуги” перехоплюють проросійські ініціативи
Тому не дивно, що донедавна законопроєкти, спрямовані проти цих норм, вносили лише відверто проросійські політики. Ще у грудні група депутатів фракції “Слуга народу” на чолі з Максимом Бужанським зареєструвала законопроєкт №4528, який передбачав знищення будь-яких реальних санкцій для порушників закону про мову. Проте вже в січні Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендував навіть не включати цей проєкт до порядку денного сесії.
25 січня Бужанський і його спільники – Олександр Дубінський, Євгеній Шевченко, Євгеній Брагар, Олександр Качура, Данило Гетманцев та інші – зареєстрували новий проєкт №4638, який так само передбачає скасування штрафів за порушення закону про мову. Проте справжньою несподіванкою стало те, що 9 лютого інша група “слуг народу” зареєструвала альтернативний законопроєкт 3638-2.
Його відмінність від проєкту Бужанського полягає лише в тому, що штрафи за порушення закону про мову у сфері послуг формально не скасовують зовсім, а лише “відтерміновують” до липня 2022 року. Причому авторами цього проєкту стали начебто помірковані депутати, зокрема, голова партії “Слуга народу” Олександр Корнієнко, заступниця голови фракції Євгенія Кравчук і голова профільного гуманітарного комітету Ради Микита Потураєв. Вже наступного тижня гуманітарний комітет може підтримати цей законопроєкт, після чого провладна партія винесе його на пленарне засідання.
Така різка зміна позиції депутатів, які донедавна виступали проти втручання в закон про мову, може мати лише одне пояснення – пряма вказівка з Банкової.
Як можна “відтермінувати” норми, що вже діють?
Про який “перехідний період” може йтися, якщо закон вже передбачав такий період тривалістю 18 місяців, і він закінчився 16 січня 2021 року? І взагалі навіщо чіпати норми, які працюють, які підтримують більшість людей? Бодай якихось логічних відповідей на ці запитання автори законопроєкту дати не можуть. Бо таких відповідей не існує, просто Зеленський і його Офіс дали вказівку, а ставити державні інтереси та здоровий глузд вище наказів із Банкової “слуги народу”, схоже, не звикли.
Втручатися в мовний закон немає підстав
Обидва законопроєкти викликали обурення у громадському середовищі. Спільнота “Мова об’єднує” закликала владу не підтримувати жоден із цих законопроєктів, оскільки вони “знищують систему захисту мовних прав українців, яка вже діє”, а закон про мову “перетворюється на декларацію, яку можна безкарно порушувати”.
Без ентузіазму сприйняли ці законопроєкти і в органах влади – міністерства та відомства їх не підтримали – за винятком Мінкульту. Його очільник Олександр Ткаченко відомий особистим несприйняттям закону про мову й поширенням різних фейків про нього.
Читайте також: Звільнили баристку, яка відмовилася обслуговувати українською й назвала Дніпро “російським” містом (відео)
Мін’юст і Мінфін узагалі не бачать потреби втручатися в цей закон. Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь у своєму висновку зазначив, що законопроєкти “нівелюватимуть державний (офіційний) статус української мови та її обов’язкове застосування в одній із важливих сфер публічного життя, а саме: сфері обслуговування споживачів. А це суперечитиме не лише нормам ст. 10 Конституції України, а й положенням частини шостої статті 1 самого Закону, якими передбачено відповідальність за створення перешкод та обмежень у застосуванні української мови”. У разі ухвалення одного із зазначених законопроєктів “обмеження для громадян у сфері обслуговування за мовною ознакою з боку певних суб’єктів господарювання існуватимуть і надалі”.
Констатуючи, що Конституція не передбачає можливості “відтермінування” вже чинних норм закону, мовний омбудсман підкреслив, що “дотримання й забезпечення прав людини та громадянина залежить не тільки й не стільки від декларативного закріплення таких прав у законодавчих актах, скільки від наявності покарання за порушення такого права та його невідворотності”.
З аргументами уповноваженого важко не погодитися. Атака на мовний закон, яка відбувається під гаслами буцімто захисту бізнесу від штрафів, насправді є атакою на права мільйонів людей. Причому механізм захисту цих прав наскільки ліберальний і виважений, що потрапити під штрафні санкції можуть лише затяті українофоби.
Перший місяць дії нових норм засвідчив, що в абсолютній більшості випадків порушення закону припиняється після звичайного зауваження клієнта, у крайньому разі – після звернення до менеджера чи на гарячу лінію. І лише якщо таких звернень недостатньо, варто писати скаргу уповноваженому, причому максимальним “покаранням” після такої скарги закон визначає попередження. І лише якщо той самий суб’єкт господарювання протягом року після попередження порушить закон повторно, йому загрожує штраф.
Жодного штрафу за цим законом ще не накладено, й очевидно, такі випадки траплятимуться нечасто. Але сама перспектива потрапити під штраф, хай навіть не відразу, є вагомим аргументом виконувати закон для тих, кому ввічливих прохань й інструментів “лагідної українізації” недостатньо.
Тому обурення, з яким зустріли ініціативи “слуг народу” люди, що багато років чекали реального захисту свого права на українську мову у власній державі, можна зрозуміти. Це обурення може перерости у протести, зокрема й вуличні, якщо керівна партія не відмовиться від свого задуму.
Законопроєкти з мовними “бомбами”
Поки що влада, навпаки, лише докидає хмизу в багаття. Днями монобільшість спробувала протягнути законопроєкт, який стосується авіаційних правил, але при цьому втручається в одну із ключових статей мовного закону, дозволяючи ухвалювати нормативно-правові акти недержавною мовою.
Про закладену в проєкті бомбу знали й обговорювали її вже кілька місяців, і ніщо не заважало вилучити із проєкту антиконституційні норми, однак цього навмисно не зробили. У підсумку після гострих суперечок проєкт провалили – його не підтримали не лише опозиційні фракції, а й кількадесят депутатів монобільшості.
Чергову хвилю протистояння викличе й запланований попередньо на 2 березня розгляд законопроєкту “слуг народу” №3717. Це зміни до закону “Про вищу освіту”, що дозволяють повернутися до практики русифікації іноземних студентів замість того, щоб навчати їх українською або англійською мовами. Спроба ухвалити їх знаскоку торік у вересні завершилася провалом, й от тепер “слуги” вирішити спробувати знову.
Таке враження, що провладна партія навмисне вкидає один за одним законопроєкти, покликані продемонструвати, як Зеленський захищає російську мову. Хоча якщо “слуги народу” справді хочуть мати переконливий вигляд в очах національних меншин і водночас не викликати обурення патріотичних громадян, мали б використовувати зовсім інші інструменти. Наприклад, ухвалити закон про права (зокрема, і мовні) національних меншин і корінних народів, не зазіхаючи на права українців.
Важко передбачити розвиток подій, якщо до акцій проти вироку Стерненкові додадуться протести проти наступу влади на мову, а саме до цього Зеленський та його партія штовхають Україну. Теоретично ніщо не заважає владі зупинитися, але є великі сумніви у здатності депутатів керівної партії пояснити таку потребу президентові. І взагалі відчути відповідальність за власні дії замість того, щоб бездумно виконувати небезпечні вказівки.
Leave a comment