Вирок Стерненку – це не просто політична “заказуха”, а спецоперація ворога, й от чому
Про це на своїй сторінці у фейсбуці пише Михайло Жернаков.
1. Історію про “убійцу Стєрнєнка” почали першими активно розкручувати й тим створювати картинку саме російські смітиська, які зараз під санкціями – “112 Україна”, ZIK і NewsOne. У той час як решта національних телеканалів згадували його кілька разів за місяць, у Медведчука про нього були сотні згадок.
2. Згадки були в одному лише ключі – обвинувальному. “Догнал і добіл”, “убіл отца троіх”, “нацист” й інше з’явилося саме з подачі цих телеканалів. Звідти ж – нісенітниці про “кришевал наркопрітони”, “отряди Стєрнєнка” і, власне, “похітіл человєка”.
Я не маю ілюзій про журналістські стандарти на цих каналах. Але вони чітко й цілеспрямовано, роками працювали над створенням дуже конкретної картини.
3. Промовці теж відповідні, як на підбір – Рабінович, Кива і, звісно ж, Портнов. Останній є обличчям кампанії “з посадки” Сергія теж не випадково. Для нього це можливість показати всім – “дивіться як я можу” (знову) у прокуратурі й судах. Окремо доводити зв’язок Портнова з РФ, думаю, не треба.
Читайте також: Суд дав Стерненкові сім років із конфіскацією половини майна
4. Щодо прокуратури теж усе досить однозначно. Достатньо двох цитат “заступниці президента зі справедливості” Венедіктової: “Підозра Стерненкові буде в кожному разі, питання – за якою статтею” і “Ця справа має політичну вагу”.
Одна доводить, що замість іти за законом (кваліфікація -> вирішення питання про підозру) Сергія просто визнали винним наперед, а “стаття знайдеться”, як казав Сталін.
Інша цитата – це взагалі щиросердне зізнання в тому, що щодо цієї справи відбувся політичний “договірняк”. Вгадайте з якою політичною силою.
5. Справа, за якою Сергія закрили, лежала п’ять років узагалі без руху. За очевидною своєю абсурдністю. Бо вона про те, що нібито він викрав тітушку, щоби заробити 300 грн. І з доказів там, власне, свідчення тітушки. Все.
Аж тут її раптом витягають і форсують, аж до вироку. Пояснення лише одне – справа про самозахист розвалювалася, і щоб посадити Сергія, довелося діставати іншу.
Логіка така сама, як і в попередньому пункті. Тільки замість “підозра” підставте “вирок”, а замість “стаття” – “справа”.
6. Сама справа шита білими нитками, а процесуальних порушень у ній – мільйон. Як із боку слідства, так і суду. Чого варте одне тільки цитування у вироку свідка, якого навіть у судовому засіданні не було.
Читайте також: Навіть якщо Зеленський особисто не тисне на суддів і правоохоронців, відповідальність однаково на ньому – Шабунін
У будь-якому суді (навіть українському) це був би виправдальний вирок. Але не в тому разі, коли судді сказали наперед яке рішення ухвалювати.
7. Ну й Сергій – це ж не просто Сергій, це очевидно. Це уособлення сучасної України.
Українськомовний хлопець з Одеси, патріот, який не тільки не дав себе вбити, а й вправно дав відсіч ворогові (тричі в замовних посягання на життя), та ще й успішно бореться з агресором на інших важливих фронтах.
Для нашого ворога існування таких людей просто смертельно небезпечне. І якщо не вдасться його вбити, то треба хоча б посадити.
Й останнє, напевно – хоч і ніби незначне. Дата вироку – день совецької армії. Суддя – фанат Сталіна і Леніна, із відповідними поглядами й незадекларованим майном в окупованому Криму. Це ну просто дуже ефесбешний стиль – вчиняти вбивства, позбавлення свободи й інші огидні речі до всяких значних для “радянської людини” дат. Типу дуже символічно.
Так що не намагайтеся оцінити те, що відбувається, з позицій юриспруденції.
Це не про статті, докази та їхню кваліфікацію.
Це про нашу з вами боротьбу за існування.
Leave a comment