Схоже, на наших очах в Україні відбувається повзучий державний переворот – Грабовський

Те, що діється в останні тижні в Україні, справляє надзвичайно тяжке враження

Про це у своєму блозі на “Дні” пише Сергій Грабовський.

Можливо, тільки на мене? Та ні, і на всіх, із ким я спілкуюсь нині, вимушено дистанційно, внаслідок як карантину (хоч і клоунського у своїй основі, на відміну від тих серйозних речей, які запроваджують у серйозних країнах), так і хвилі незвично лютих як на останні десятиліття холодів (бо глобальне потепління – то не міф, а реальність нашого життя), яка, втім, уже минула. Причина таких настроїв – не карантин сам по собі та не холоди, хочу це спеціально підкреслити, а зовсім інші речі та процеси.

На перший погляд, усе гаразд. Точніше, все як завжди. Влада щось там вирішує та відбуває у святкові та пам’ятні дні всі належні ритуали. Олігархічне телебачення, яке домінує у країні, чимось розважає простолюд. Інтелектуали у Facebook обмінюються інформацією та репліками з оцінками подій. Супермаркети працюють “на повну”, базари та торгові ятки також, людей у масках на вулицях не побільшало, зате автомобільний потік не зменшився.

А водночас… Провадять “точкові арешти” українських вояків, які “відтрубили” на Сході по кілька років на передовій. Закидають у суспільний простір “результати” квазісоціологічних опитувань, проведених конторами “Рога й копита”, які начебто засвідчують відсутність цілісності України. Відпускають на волю чи обмежуються сміховинними покараннями персонажів, які мали б відповісти за свої дії (скажімо, суддя з Одещини, який вляпався у ДТП і під час затримання відбивався від поліціянтів, навіть кусав їх, дістав “покарання” у вигляді… позбавлення премії). І так далі, і таке інше – крок за кроком, призвичаюючи людей до деформованої реальності.

А поряд із тим робляться речі, неймовірні в будь-якій не те що такій, що воює – а просто демократичній державі.

21 січня ведуча телеканалу ZIK, колишня близька соратниця експрезидента Віктора Януковича Ганна Герман за допомоги екснардепки Надії Савченко вчинили у прямому ефірі відвертий антидержавний демарш. Цитую слова Герман за інформагенцією УНІАН: “Перш за все дозвольте мені просити вас усіх встати і вшанувати хвилиною мовчання людей, загиблих сьогодні в Харкові та всіх загиблих на Майдані. І тих, хто протестував, і тих 19 правоохоронців, які були вбиті на Майдані. І тих людей, які загинули на Донбасі з одного й із іншого боку. Всі вони – наші люди“.

Читайте також: Реванш-2019 відрізняється від реваншу-2010 хіба клоунським ковпаком – Портников

Один із присутніх у студії відреагував на її слова зауваженням, що росіян не потрібно поминати. Але тут Савченко заперечила: “Навіть росіян потрібно пом’янути”. І після цього Герман таки підняла студію та змусила її вшанувати пам’ять загиблих агресорів, окупантів і бойовиків, які вбивають українців (якраз у ті дні російський снайпер убив українського морського піхотинця), всіх цих “ґіві” та “моторол”, усіх “бурятських трактористів” і “псковських шахтарів”, відправлених додому “вантажем 200”, які мали на меті знищення України як такої, раз і назавжди.

По тому Герман продовжила й назвала учасників Революції гідності “терористами” й “учасниками державного перевороту”: “Ми сьогодні, вшанувавши мовчанням пам’ять усіх людей, усіх наших співгромадян, повинні думати про майбутнє. Про те, як об’єднатися проти тих внутрішніх “терористів”, які, скориставшись довірою народу, пограбувавши міліцію, взявши зброю там, зробили державний переворот, намагалися і намагаються далі знищити Україну“.

Що ж, усе логічно. Спробувала б вона в Ізраїлі закликати вшанувати пам’ять Генріха Гіммлера, а в Польщі – Адольфа Гітлера й усіх есесівців “із того боку”… А в Україні можна все. Причому – за підтримки вже обробленого бидла, яке має статус громадян і виборців. І за мовчанки армійців, ветеранів боїв, волонтерів, учасників Революції гідності й високопосадовців, включно із президентом Зеленським. А між тим Герман цілила не лише в “терористів” і “заколотників”, а й у нинішню “зелену” владу, яка б ніколи не піднялася над рівнем блазнів-холуїв, що обслуговують “настоящих мужиков”, якби не Революція гідності, на жаль, недовершена та недоконана…

Утім складається враження, що позиція чинного уряду не набагато відрізняється від виголошеного Герман. Так, віцепрем’єр-міністр із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков повідомив, що у проєкті закону про державну політику перехідного періоду відмовилися від використання поняття “колаборант”.

Про це напередодні повідомив “Інтерфакс-Україна” із посиланням на сказані на брифінгу 22 січня слова Резнікова: “Ми для себе ухвалили рішення відмовитися від слова “колаборант”. Я сам спочатку використовував його у своїх публічних інтерв’ю і навіть говорив, що ми маємо ухвалити законодавство про колаборантів. Але коли ми почали вивчати міжнародний досвід, зокрема історичний, то побачили, що колаборація має дуже суперечливе значення й негативну конотацію у ставленні до всіх, і під колаборацію можуть потрапити з великою ймовірністю нормальні люди, заручники. У своїй більшості люди на окупованій території – заручники, тому ми пропонуємо впровадити градацію співпраці з окупаційними режимами, щоби була можливість чітко розрізняти“.

Розкішно! У проєкті є терміни “окупаційні сили” й “окупаційні служби РФ”, “політико-дипломатичні та санкційні заходи”, “територіальні громади на лінії розмежування”, “тимчасова окупація”, “деокупація”, “деокуповані території”, “реінтеграція деокупованих територій”, “міцний мир”, “території пріоритетного розвитку” тощо. Тобто окупація є, а колаборації немає. Так не буває – ніде й ніколи. Проте, схоже, Резніков отримав інструкцію звідти ж, звідки й Герман: там же наші люди, не можна їх ображати… І не образять, бо заплановане ухвалення окремих профільних законів, зокрема, про амністію та вибори.

Читайте також: Схоже, на наших очах в Україні відбувається повзучий державний переворот – Грабовський

І на додачу – факт начебто “з іншої опери”, а насправді – із тієї самої. Артоглядачка Лєна Чиченіна написала 20 січня у Facebook емоційне послання, навіть із використанням обсценної лексики, яку я дозволю собі не відтворювати, сконцентрувавшись на суті сказаного.

Отже, слова Чиченіної: “Пам’ятаєте такого персонажа Олексія Кірющенка? Режисера серіалу “Слуга народу” та фільму “Слуга народу – 2”? Нагадаю, півтора роки тому він хотів стати головою Держкіно й навіть подав документи… Кіноспільнота обурилася цій кандидатурі не лише з, так сказати, естетичних міркувань. А й тому, що Кірющенко мешкав, працював у Росії та мав тамтешнє громадянство. Українську ж мав лиш посвідку на проживання. А, він іще знімав “Мою прекрасну няню”. Про рагульську няньку з Маріуполя, яка приїздить до Москви й разом із мамою потішає тамтешню інтелігенцію. Ходили впевнені розмови про те, що Кірющенка пропихають і треба не допустити такого сорому… Наш герой не опустив рук і пішов будувати канал “Дом”, який мовить для тимчасово окупованих територій. Ефір оцінюйте, будь ласка, самі… Ну й ось. Нова сходинка в кар’єрі пана Олексія… Він увійшов до наглядової ради Українського культурного фонду. За квотою міністерства культур-мультур“.

Тобто відтепер громадянин країни-агресорки, за активної участі якого Україні нав’язано білого й пухнастого “президента Голобородька”, братиме участь у розподілі грантів на різні культурні події – від серіалів до книжок та акцій і вирішуватиме, яким шляхом іти українській культурі…

Я міг би продовжити список, але вистачить і цього. Втім, згадаю ще одну подію, варту окремого розгляду. Того ж таки 21 січня Андрій Портнов (не той, що історик, а “відомий юрист”, за оцінками багатьох експертів – тісно пов’язаний із Офісом президента) повідомив у Telegram-каналі, начебто суд за його позовом зобов’язав Міністерство освіти та науки переглянути шкільні підручники історії щодо висвітлення в них подій Євромайдану: “На основании проведенных экспертиз суд обязал Министерство образования и науки пересмотреть детские учебники истории 5-11 классов, в которых предыдущий политический режим пытался героизировать и мифологизировать ряд государственных преступников и участников массовых беспорядков 2013-2014 гг.“.

Чи потрібні коментарі? Чи “політична тусовка” та журналісти олігархічних медіа й далі робитимуть вигляд, наче на наших очах в Україні не відбувається повзучий і не вигаданий ФСБ і її агентами, а цілком реальний державний переворот?