Російські окупанти і їхні поплічники в окупованому Криму: “Референдум 1991 року був прологом в історичний 2014 рік”
Сьогодні в тимчасово окупованому Криму російські окупанти і місцеві колаборанти потішаться заходами, присвяченими 30-річчю кримського референдуму 1991 року. Власне, як це прийнято в культурі російських прибульців, які захопили Крим, святкувати вони почали “заздалегідь і рясно”.
Про це на Facebook пише голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, інформує UAINFO.org.
Не виключаю, що в середовищі українських політиків також знайдуться ті, хто не промине висловитися про вказану подію 30-річної давності в позитивному ключі. Зрештою, в українському політикумі, крім прямих агентів Кремля, більш ніж достатньо ще і корисних ідіотів.
Для пояснення суті референдуму “про державний і правовий статус Криму”, проведеному наприкінці існування СРСР – 20 січня 1991 року, слід зробити короткий екскурс в історію Криму.
1. Кримська АРСР, створена 18 жовтня 1921 року, була ліквідована 30 червня 1945 року Указом Президії Верховної Ради СРСР “Про перетворення Кримської АРСР в Кримську область РРФСР”.
Закон Російської РФСР “Про скасування Чечено-Інгушської АРСР і про перетворення Кримської АРСР в Кримську область” від 25 червня 1946 року, яким було схвалено “скасування Чечено-Інгушської АРСР і перетворення Кримської АРСР в Кримську область”, в якості причини їх ліквідації вказав на те, що, мовляв, “багато чеченців і кримських татар вступали в організовані німцями добровольчі загони і разом з німецькими військами вели збройну боротьбу проти частин Червоної Армії, … причому основна маса населення Чечено-Інгушської і Кримської АРСР не чинили протидії цим зрадникам Батьківщини, … в зв’язку з цим чеченці і кримські татари були переселені в інші райони СРСР … “.
Отже, логіка Кремля була очевидною: немає корінних народів на своїй землі, бо їх вигнано, – немає і автономії
2. Кримськотатарський народ насильно утримувався в місцях спецпоселень аж до прийняття 11 листопада 1989 року Декларації Верховної Ради СРСР “Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, що піддалися насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав”.
Кримськотатарський національний рух, один з наймасовіших національно-демократичних рухів за часи СРСР, свої вимоги і дії в період вигнання зосередив на досягненні двох взаємопов’язаних завдань – повернення кримскотатарського народу на свою батьківщину і відновлення його національно-територіальної автономії. Зцементований у вигнанні заради досягнення саме цих цілей, кримськотатарський народ, учасники національного руху приносили себе в жертву, мужньо переносили тяготи і позбавлення радянських тюрем і таборів, відкрито виступали проти авторитарного режиму.
3. Масові демонстрації кримських татар влітку 1987 року на Красній площі в Москві з вимогами повернення до Криму і відновлення національної автономії, які звернули увагу всього світу на трагедію трагедію кримськотатарського народу, змусили політичне керівництво СРСР публічно викласти свою позицію, яка практично виправдовувала депортацію кримськотатарського народу.
Створена 9 липня 1987 року рішенням Політбюро ЦК КПРС Державна комісія на чолі з головою Президії ВР СРСР А. А. Громико через рік своєї “роботи”, 9 червня 1988 року, винесла рішення, в якому обґрунтовувалися неможливість і недоцільність як повернення кримських татар до Криму, так і відсутність будь-якої потреби в зміні обласного статусу Криму.
Дане рішення викликало вибух обурення в кримськотатарському народові і послужило як натискання на своєрідний спусковий гачок, що дав початок масовому де-факто поверненню кримських татар на свою батьківщину.
4. Розпочате всупереч офіційній позиції радянської влади масове повернення кримських татар, що посилювалося з кожним днем, а також динамічні політичні процеси в СРСР, зокрема прийняття згаданої вище Декларації “Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, що піддалися насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав”, змушували Кремль і кримську компартійну владу спішно споруджувати нові перешкоди, які могли б упередити в умовах вже неминучого повернення корінного народу Криму також відновлення ним національно-територіальної автономії.
Іншим фактором, який змусив Москву поміняти своє попереднє твердження про достатність для розвитку Криму його існуючого обласного статусу, озвученого А.Громиком в 1988 році, стало стрімке посилення в Україні національно-демократичного руху, яке Кремлем сприймалося як предтеча незалежності України.
Ось ці 2 фактори – розпочате масове повернення кримськотатарського народу і його прагнення до самовизначення в формі національно-територіальної автономії на своїй батьківщині, а також рішучий рух українського суспільства до проголошення незалежності України, спонукали Москву до термінового проведення у січні 1991 року референдуму “про державний і правовий статус Криму”.
5. На виконання прямих вказівок Москви рішення про проведення референдуму 20 січня 1991 року було прийнято на сесії Кримської обласної Ради народних депутатів, яка проходила 7-13 вересня 1990 року. При цьому, основний задум ініціаторів референдуму, який складався в підміні суб’єкта самовизначення в Криму, був цинічно виписаний в рішенні наступним чином: “Кримська обласна Рада народних депутатів вважає, що визначення державного статусу Криму має ґрунтуватися на волевиявленні народу Криму”.
Власне, за кілька місяців до розпаду СРСР і при абсолютному потуранні керівництва тоді ще УРСР, була закладена бомба з уповільненим годинниковим механізмом, яка мала бути задіяна Москвою в разі неможливості в подальшому утримати Україну під своїм контролем.
… Всупереч рішучих протестів кримських татар проти ігнорування права корінного народу на самовизначення на своїй землі і цинічності визначення статусу Криму голосуванням громадян, які оселилися на півострові після депортації кримськотатарського народу, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки 12 лютого 1991 року ухвалила Постанову “Про відновлення Кримської Автономної Радянської соціалістичної Республіки”.
Так на території України за кілька місяців до проголошення її незалежності створювалася Кримська автономія, в якій законодавчо встановилася монополія російської етнічної більшості при абсолютному придушенні прав кримськотатарського народу і етнічних українців.
Leave a comment