Після того, як Конгрес США подолав вето президента Дональда Трампа на проєкт військового бюджету, стало очевидним, що в “Північного потоку – 2” виникли величезні проблеми. З одного боку, залишилося добудувати всього кілька десятків кілометрів підводної магістралі. З іншого – нові американські санкції поставили під сумнів саму можливість такої добудови та – що є найнебезпечнішим для проєкту – можливості його сертифікації
Про це для “Радіо Свободи” пише Віталій Портников.
Зокрема, відмова норвезької компанії DNV GL, що співпрацювала із проєктом останні п’ять років, видати необхідні сертифікати, поставила керівництво “Північного потоку – 2” перед необхідністю пошуку нового партнера. А все це – час і гроші. І можливе розчарування: чи не відступить такий новий партнер перед новими американськими санкціями так, як це зробили норвежці?
Читайте також: Die Welt: Смерть “Північного потоку – 2” – добрий початок, аби поставити Путіна на місце
Але вважати, що лобісти проєкту просто так складуть зброю та спостерігатимуть, як американські санкції остаточно руйнують один із омріяних проєктів Володимира Путіна, також було б наївним. Свідченням того стало останнє – фактично, надзвичайне засідання земельного парламенту Мекленбургу-Передньої Померанії, під час якого затвердили рішення щодо створення спеціального фонду для добудови газопроводу й допомоги компаніям, що потраплять під американські санкції. Поки що важко оцінити, наскільки існування такого фонду дійсно допоможе добудувати “Північний потік – 2”. Проте саме створення фонду говорить, що боротьба за проєкт “Газпрому” перейшла на новий рівень.
До останнього часу будівництво газогону видавалося приватним партнерством, яке декларативно підтримували політики із позицій користі нового маршруту для німецької економіки й диверсифікації маршрутів постачання газу до Німеччини. Створення фонду в Мекленбурзі-Передній Померанії свідчить про пряму державну участь у будівництві, ба більше – про готовність витрачати державні гроші для підтримки приватних компаній.
Це серйозна боротьба
Те, що така державна участь почалася саме із земельного фонду, також не є дивним. У Берліні давно вже точаться дискусії щодо майбутнього “Північного потоку – 2”, є чимало політиків й експертів, що виявляють сумніви щодо потрібності проєкту.
Читайте також: EUObserver: Закінчити “Північний потік – 2” буде важко, навіть якщо хтось захоче його сертифікувати
До того ж зараз федеральна канцлерка Анґела Меркель буде конче зацікавлена в установленні дружніх стосунків із новим американським президентом Джозефом Байденом. А Байденова позиція щодо добудови “Північного потоку – 2” навряд чи серйозно відрізнятиметься від позиції його попередника Дональда Трампа.
У цій ситуації краще діяти за допомогою федеральних земель. І не просто федеральних земель, а східних федеральних земель, де економічно зацікавлені в добудові газогону й де завжди – ну ще з часів колишньої НДР – були сильними російські впливи. Прем’єрка Мекленбургу-Передньої Померанії Мануела Швезіг неодноразово виступала на підтримку проєкту, а зараз вона перейшла від слів до реальних справ. І реальних грошей.
І так відбуватиметься ще достатньо довго – аж доти, доки стане очевидним, що за нинішніх умов газопровід добудувати не вдасться і ніякі земельні фонди не спонукають західні фірми потрапляти під американські санкції. Або доти, доки стане очевидним, що американські санкції не можуть стримати будівництво. Це серйозна боротьба. І це боротьба не за газ, не за прибутки Росії, Сполучених Штатів чи Німеччини.
Кінець кінцем це боротьба за Україну. Проєкт “Північний потік – 2” покликаний подавати паливо із Росії до Німеччини дном Балтійського моря в обхід України.
Leave a comment