За півтора роки президентства Володимира Зеленського Ігор Коломойський не зміг безумовно закріпити за собою позицію “олігарха номер один”. У той же час, і на розрив зв’язків з Коломойським Зеленський не пішов. Останнім часом з’явилися нові приводи говорити про можливі конфлікти між ними.
Про те, як розвивалися їхні стосунки і що в них відбувається зараз, пише Мілан Лєляч для РБК-Україна.
Ігор Коломойський повернувся в Україну 16 травня минулого року, після дворічної відсутності і за кілька днів до інавгурації Володимира Зеленського. З тих пір стосунки президента і олігарха, його вплив на політичні процеси в Україні, бізнес-успіхи і невдачі перебувають під особливо пильною увагою.
Приватне питання
Ще до перемоги Зеленського на президентських виборах Коломойський розвинув небувалу медіа-активність, не зменшивши обертів і після повернення в Україну.
У численних інтерв’ю олігарх докладно коментував актуальні політичні процеси в Україні, скаржився на несправедливі преференції держави іншим олігархам, шокував громадськість заявами на кшталт необхідності відновлювати відносини з Росією і брати у росіян кредити.
Крім того, Коломойський “вгадав” ряд призначень, зроблених новою владою, зокрема і в інтерв’ю РБК-Україна. Як і прогнозував олігарх, Офіс президента очолив його екс-адвокат Андрій Богдан, Арсен Аваков зберіг за собою крісло глави МВС, а прем’єр-міністром став Олексій Гончарук, якого Коломойський назвав “одним з фаворитів на посаду глави Кабміну і “дуже розумним”.
Опонентам влади це дало зайвий привід говорити про те, що насправді ситуацією в Україні при Зеленському керує саме Коломойський. Те, що олігарх дійсно отримав серйозний вплив у перші місяці президентства Зеленського, у розмові з РБК-Україна підтвердив і екс-міністр фінансів Олександр Данилюк, з травня по вересень 2019 року – секретар РНБО.
Своє звільнення Данилюк, який входив в команду Зеленського з часів передвиборчої кампанії, якраз пояснював подіями навколо “Приватбанку” та історією з підпалом машини і будинки Валерії Гонтарєвої, екс – глави Нацбанку і принципового опонента Коломойського.
“По “Приватбанку” у президента була сформована така позиція, що банк несправедливо відібрали, що це підступи ворогів, що образили хорошу людину (Коломойського, – ред.)”, – сказав Данилюк.
Примітно, що в лютому поточного року схожі тези озвучив і голова правління “Приватбанку” Петр Крумханзл. “Я не впевнений, що у Зеленського є правильна картина (по ситуації з “Приватбанком”, – ред.), тому що та картина, яка у нього є, виходить від його оточення”, – сказав Крумханзл в інтерв’ю Financial Times.
Коломойський в минулому році зміг домогтися успіхів на різних напрямках бізнесу, що його цікавлять. Приміром, відновлення імпорту дешевої електроенергії з Росії, необхідної для його феросплавних заводів (зараз імпорт припинений у зв’язку з карантином). Чи контролю над держкомпанією “Центренерго”, який навіть сам олігарх не особливо намагався приховувати.
Але все ж головним питанням для Коломойського був і залишається “Приватбанк”, націоналізацію якого він вважає незаконною і вимагає якщо не повернути собі банк, то хоча б отримати за нього солідну компенсацію – два мільярди доларів.
Але найбільше досягнення олігарха на цьому треку сталося ще напередодні другого туру президентських виборів. Окружний адмінсуд Києва визнав націоналізацію “Приватбанку” незаконною, рішення було оскаржене, розгляд скарги у повільному режимі і з великими перервами триває досі.
За цей час Коломойський зміг домогтися локальних успіхів в окремих навколоприватівських процесах, але де-факто до повернення банку під свій контроль або отримання компенсації особливо не наблизився. Позиція держави Україна в міжнародних судових процесах по “Приватбанку” теж не стала більш лояльною до його колишніх власників. Більше того, питання “Приватбанку” стало приводом для публічного конфлікту між Коломойським і Зеленським.
Навесні цього року під тиском міжнародних фінансових донорів Верховна рада ухвалила так званий “банківський” законопроект, який зробив неможливим повернення націоналізованих банків їх колишнім власникам. На зрив законопроекту були кинуті безпрецедентні медійні та організаційні зусилля – понад 16 тисяч поправок до другого читання, абсолютний рекорд за історію українського парламентаризму.
Тим не менше, закон був прийнятий у другому читанні впевненими 270 голосами. “Слуги народу” за номінальної чисельності у 248 депутатів дали 200 голосів, з них 20 нардепів відкрито утрималися або проголосували проти ініціативи, яку просував особисто Зеленський.
Очевидно, сорок з гаком багнетів у монобільшості – це і є максимальний резерв Коломойського в “Слузі народу”. Середню чисельність його групи “СН” співрозмовники РБК-Україна оцінюють скромніше – до 20 депутатів.
Як розповідало виданню джерело в керівництві президентської партії, Коломойський в роботі з депутатським корпусом дотримується іншого підходу, ніж його колеги по крупному бізнесу. Замість того, щоб нарощувати чисельність свого депутатського “загону” і тримати його в постійній готовності, він точково мобілізує депутатів під конкретне голосування, яке зачіпає його бізнес-інтереси.
Але восени в кулуарах активізувалися розмови про можливу формалізацію союзу між “слугами” і Коломойським. Найбільш обговорюваний сценарій виглядав так: “група Коломойського” виходить з “СН” і примикає до групи “За майбутнє”, яку також пов’язують з олігархом. Тим самим монобільшість руйнується, президентська фракція буде змушена йти на союз з “За майбутнє”, а третім учасником такого альянсу, можливо, стала б “Батьківщина” Юлії Тимошенко. І все це, природно, призвело б до перестановок у керівництві парламенту і Кабінету міністрів.
Але такий сценарій поки що залишається лише в теорії. Співрозмовники в лавах “слуг” розповідали РБК-Україна, що значна частина фракції буде категорично проти будь-яких формальних союзів з олігархом. Отже, подальшого розповзання “Слуги народу” на різні “платформи” було б не зупинити. А як запевнив видання голова партії “За майбутнє” Ігор Палиця, ніяких дискусій з приводу створення коаліції з його групою ніхто не вів.
Червоні лінії
Новий сплеск інтересу до стосунків Коломойського і Банкової стався після місцевих виборів, у зв’язку з переформатуванням влади на місцях, а також після скандального рішення Конституційного суду про скасування відповідальності за недостовірне декларування. У прямому ефірі одного з телеканалів президент хоч і не назвав прізвища людей, які могли стояти за скасуванням антикорупційних норм, але прямим текстом згадав ОПЗЖ і “За майбутнє” в якості ініціаторів вкрай проблемного для нього рішення КС.
А після місцевих виборів в центрі уваги опинилась рідна для Коломойського Дніпропетровська область.
10 грудня облдержадміністрацію досить несподівано очолив Валентин Резніченко. Він уже керував областю у часи президентства Петра Порошенка, а на місцеві вибори пішов першим номером обласного списку партії “Пропозиція” Бориса Філатова і Геннадія Корбана, які останні кілька років дуже гостро конфліктують з Коломойським.
Олігарх програв і боротьбу за облраду, яку не зміг повторно очолити його близький соратник Святослав Олійник, котрий йшов першим номером списку “СН”. Крісло дісталося іншому депутату від “Слуги народу”, арбітражному керуючому із Кривого Рогу Миколі Лукашуку, за інформацією видання, за активної підтримки з боку “Пропозиції”. Коломойського ослаблення позицій на Дніпропетровщині точно не могло влаштувати.
Розмови про конфлікт між олігархом і президентом, що набирає хід, посилилися після того, як депутати новообраної волинської облради більш ніж двома третинами голосів висловили недовіру голові ОДА Юрію Погуляйку. Волинь – один із базових регіонів для “За майбутнє”, партія отримала тут третину місць в облраді. І демарш депутатів, після якого президент, згідно закону, повинен звільнити волинського “губернатора”, цілком укладався в логіку розвитку протистояння.
Втім, Ігор Палиця у розмові з РБК-Україна сказав, що між подіями на Дніпропетровщині і на Волині зв’язку немає. “Це чисто локальна історія. Волинська область – провальна за використанням грошей, виділених на будівництво доріг, заступники голови ОДА були спіймані то на вимаганні грошей, то на незаконному збагаченні на дорогах. Депутатам це набридло. Ніякої республіканської політики в цьому немає”, – сказав Палиця.
При цьому події у Верховній раді давали привід навпаки, говорити не про конфлікт, а про поліпшення стосунків між Коломойським і Зеленським. Так, депутати, що орієнтуються на олігарха, голосували за бюджет на наступний рік і за кадрові призначення у Кабміні. А одне з них навіть розглядали як свого роду “сатисфакцію” Коломойському за дніпропетровську історію.
Мова про можливе призначення колишнього топ-менеджера “Нафтогазу” Юрія Вітренка на посаду першого віце-прем’єра і голови Міненерго. З урахуванням того, що значна частина бізнес-інтересів Коломойського якраз зосереджена в енергетичній сфері, отримати вплив на профільного міністра було б для нього великим успіхом, що врівноважував інші невдачі.
У ЗМІ за появою кандидатури Вітренка на вакантний міністерський пост відразу стали вбачати інтерес Коломойського. Зокрема, згадавши про те, що влітку 2019 року саме Вітренка Коломойський називав своїм головним фаворитом на прем’єрський пост.
Більше того, джерела РБК-Україна в “Слуги народу” допускали, що призначення Вітренка першим віце-прем’єром може бути випробувальним терміном перед прем’єрством. “Вітренко зручний “профспілці великих споживачів електроенергії” на противагу “профспілці великих виробників електроенергії”, – сказав співрозмовник, натякаючи на бізнес-інтереси найбільших українських олігархів.
“Коломойський визнає Вітренка як професіонала, але це не його людина. Вітренко встановить чіткі правила на ринках без преференцій якимось групам. Зокрема, знову запустить атомну енергетику”, – сказав виданню співрозмовник у керівництві “СН”.
У свою чергу, джерело в Офісі президента запевнило, що на вибір кандидатури Вітренко ніхто з олігархів не впливав. “Це рішення приймалося ситуативно – коли стало очевидним, що для галузі потрібен сильний професіонал і модератор”, – сказав співрозмовник.
Втім, призначення Вітренка так і не відбулося – 17 грудня Рада дала лише 186 голосів “за”, причому фракція “Слуга народу” – тільки 153. Як заявив глава президентської фракції Давид Арахамія, Рада може спробувати ще раз призначити Вітренка в Кабмін, вже в січні, після закінчення локдауна.
.jpg)
Таким чином, говорити про те, що стосунки між Коломойським і Банковою перейшли у фазу відкритого протистояння, не доводиться. Як, навпаки, і про те, що вони значно потеплішали.
Водночас, співрозмовники в різних політичних таборах, обговорюючи питання взаємин Банкової і олігарха, звертають увагу і на “американський фактор”. Зокрема, позиція влади США, які давно проявляють інтерес до діяльності компаній, котрі пов’язують з Коломойським, є одним із стримуючих факторів для формалізації будь-якої парламентської коаліції з людьми з орбіти бізнесмена.
“Конфлікту між Зеленським і Коломойським немає, але і спілкування теж немає”, – сказав виданню один з нардепів, що добре знає олігарха. Крім того, опитані РБК-Україна великі бізнесмени не під запис також стверджують, що зараз спілкування між президентом і бізнесменом немає. “Наскільки я знаю, ніхто навіть трубку не бере”, – сказав один з них, додавши, що за необхідності контакти ведуть деякі співробітники Банкової через посередників.
“Достатньо подивитися, чи багато що з публічно висловленого Ігорем Валерійовичем стало практикою? Відповідь очевидна. Нічого”, – пояснили РБК-Україна в Офісі президента.
У свою чергу, сам Зеленський в інтерв’ю The New York Times підкреслив, що Коломойський не впливає на державну політику. “Ігор Коломойський не є президентом. І виступати від імені України, президента, уряду він не може. Це заяви одного з бізнесменів, одного з олігархів”, – сказав глава держави.
Як зазначив у розмові з РБК-Україна один із давніх соратників президента, поки що обидві сторони у своїх стосунках жодного разу не перейшли червоні лінії. За його словами, не було жодного дійсно важливого, принципового для президента голосування, яке було б зірвано саме з вини нардепів, що орієнтуються на Коломойського.
“У них свого роду сімейні стосунки: сваряться-миряться, сходяться-розходяться, але розуміють, що одне від одного нікуди поки не подінуться, занадто багато чого пов’язує. Ніхто не хоче гучного розлучення із взаємними претензіями”, – резюмував співрозмовник.
Leave a comment