Емоції – річ важлива, навіть дуже важлива, без них неможливе повноцінне життя особистості та суспільства. Та чи завжди варто керуватися емоціями? Особливо – в політиці, тим паче – у політиці зовнішній? Видається, що ні
Про це у своєму блозі на “Дні” пише Сергій Грабовський.
З іншого боку, і раціональні розрахунки не всесильні. Бо ж як повсякденне, так і політичне життя містить чимало ірраціонального, того, що не охоплять розум і розсуд. А тому варто намагатися синтезувати емоційне й раціональне, при цьому насамперед зважаючи на практичні дії інших суб’єктів, хай то будуть індивіди, спільноти чи держави. І саме за практичними діями судити, хто насправді твої друзі, а хто – ні.
От і зараз: як відомо, третій комітет Організації Об’єднаних Націй, що займається соціальними і гуманітарними питаннями, на пленарному засіданні 18 листопада схвалив проєкт резолюції під назвою “Ситуація із правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна”. Проєкт підтримали 63 держави, проти голосувало 22, утрималися 85. У ньому чітко визначено статус Криму та російської адміністрації в ньому: “Органи й посадові особи Російської Федерації, що діють на території тимчасово окупованого Криму, є нелегітимними і повинні іменуватися “окупаційна влада Російської Федерації”.
Читайте також: Нікараґуа показала всю нікчемність “російського” статусу окупованого Криму
Зазначено, що ООН стурбована тим, що “міжнародні зобов’язання у сфері прав людини й відповідні міжнародні договори, учасницею яких є Україна, не виконуються повною мірою державою-окупанткою у Криму, через що рівень дотримання прав людини в Криму після його тимчасової окупації Російською Федерацією значно знизився”. Проєкт резолюції засуджує широкий спектр порушень прав людини, здійснюваних Кремлем на півострові. На розгляд Генеральної асамблеї ООН резолюцію винесуть у грудні, але вже зараз голосування за чи проти проєкту чітко унаочнило, хто є другом України, хто – ворогом чи сателітом Росії, а хто, так би мовити, “погуляти Нью-Йорком вийшов”.
Спершу поглянемо на список тих, хто проголосував “проти”. Ясна річ, очолює його Росія, біля неї пританцьовує лукашенківська Білорусь. Далі йдуть держави, які запобігають путінської ласки, очевидно вважаючи, що цим жестом відкупляться від втручання в їхні внутрішні справи – Казахстан і Киргизстан. І це тоді, коли цю ласку та підтримку вже на повну силу відчула Вірменія (яка теж проголосувала проти)…
Цими днями в інтернеті з’явилися відео, в яких бородані в камуфляжах скидають хрести з вірменських церков у Карабаху під вигуки: “Аллах акбар!”. Навряд чи це солдати регулярної армії Азербайджану – радше за все йдеться про бойовиків із Близького Сходу, які воювали проти вірменського війська. Такі дії радикальних ісламістів, ясна річ, викликають в Україні обурення. Проте варто пам’ятати, що Вірменія, які б уряди там не поставали, – традиційно недружня до України держава, яка в усьому підтримує Росію, і не варто плутати неприйняття дій ісламістів із симпатією до Вірменської держави.
Читайте також: Зеленський штовхає Україну в пастку комуністичного Китаю
Цікаво, що уникли тим чи іншим способом висловлення своєї позиції із кримського питання Таджикистан і Туркменістан… Але продовжимо огляд списку тих, хто підтримав Росію. У ньому – такі “світочі демократії” як Ангола, Бурунді, Венесуела, Гвінея, Еритрея, Зімбабве, Іран, Камбоджа, Куба, КНДР, М’янма, Сирія, Судан, Філіппіни. На жаль, серед цих держав – і “найбільша демократія світу” Індія, хоча така її позиція дивує, бо ж вона має досвід інспірованих ззовні спроб відірвати від неї той чи інший штат. Що ж до Китаю, то його відмова підтримати проєкт резолюції щодо Криму зрозуміла, зважаючи на специфічну зовнішню та внутрішню політику Пекіну.
Ну, а підтримали проєкт резолюції щодо Криму держави “Великої сімки” та члени НАТО, а також Австралія, Грузія, Ізраїль, Ірландія, Молдова, Нова Зеландія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція, Японія плюс низка держав Африки, Латинської Америки й Океанії. Впадає в око, що Азербайджан уник участі в голосуванні, тобто не сказав ані “так”, ані “ні”, ані “утримуюсь”…
Загалом же ситуація із проходженням чергової “кримської” резолюції в ООН видається неоднозначною, сказати б, амбівалентною. З одного боку, є стала “група підтримки” України, і нинішню резолюцію радше за все схвалить Генеральна асамблея- для цього потрібна не абсолютна, а відносна більшість голосів “за”. Ба більше: у проєкті резолюції речі названі своїми іменами, сказано про російську окупацію й українську приналежність Криму. З іншого боку, у Європі вперше після Другої світової війни одна держава окупувала частину території іншої та заявила про її анексію, а Об’єднані Нації, створені для протидії таким діям, поводяться дуже чемно з агресором. Утім, може, краще мати у друзях тих, чия солідарність і відданість демократії випробувані часом, аніж велике число “принципово нейтральних”, які готові балансувати між добром і злом, поступаючись принципами ООН?
Leave a comment