Виявляється, Винниченко помилявся: російська демократія закінчується не там, де починається українське питання. Вона (у надто багатьох випадках) закінчується там, де починається будь-яке національне питання. Принаймні, коли йдеться про народи, які жили на теренах колишньої Російської імперії. Сумно, але це так. І найостанніший за часом приклад цього продемонструвала знана та знакова російська публіцистка, письменниця й дослідниця Юлія Латиніна
Про це для “Дня” пише Сергій Грабовський.
Майже вся програма Латиніної “Код доступу” на “Эхе Москвы” за 3 жовтня була присвячена новітній Карабаській війні. Комусь її аргументи та висновки видадуться вагомими, комусь – ні, та річ в іншому. Дошукуючись причин нинішньої кризи, Латиніна здійснила розлогий історичний екскурс, в якому дісталося на горіхи багатьом геополітичним потугам і політичним силам, а особливо – більшовикам. І от що, зокрема, вона заявила (цитую мовою оригіналу): “И вот хорошо известно, что большевики подписали Брестский мир, по которому отдали Германии треть населения европейской части России – 56 миллионов человек”.
Справді, “хорошо известно”. Із курсу “історії КПРС”. Це в ній писали, що Ленін унаслідок зради Троцького змушений був погодитися на цей “похабний мир” із Німеччиною й Австро-Угорщиною, який потягнув за собою втрати величезної території, населеної десятками мільйонів людей. Але навіть у цьому курсі (якщо читати все, написане дрібним шрифтом) розшифровувалося, про які саме “російські території” йшлося: Естонію, Литву, Латвію, Польщу, три чверті Білорусі, Україну тощо. Власне Росію ці територіальні та людські втрати практично не зачіпали…
Читайте також: Азербайджан і Вірменія досі не помічають найкращий вихід із карабаської пастки
Іншими словами, більшовики “віддали” німцям незалежну УНР, чию міжнародну правосуб’єктність визнав у Бресті нарком Троцький від імені… більшовицького уряду (за що потім одержав прочухана від Леніна). “Віддали” незалежну Фінляндію. “Віддали” Естонію – її проголошено незалежною республікою 24 лютого 1918 року. “Віддала” Латвію (30 січня Латвійська національна рада проголосила в підпіллі, що Латвія “буде незалежною республікою”, але оформити незалежність до кінця не встигла – завадили як більшовики, так і німці). “Віддали” Молдовську демократичну республіку (проголошена як автономна 15 грудня 1917 року, як повністю незалежна – 23 січня 1918 року). “Віддали” Крим – і так далі, і таке інше. От тільки Білорусь іще не оформила тоді свою політичну суб’єктність і була частиною Росії. А невдовзі Грузинська демократична республіка підписала вісім самостійних угод із державами Четверного союзу, зрештою, козачий Дон під проводом генерала Краснова став дибки (адже донці тоді не вважали себе росіянами) й оформив окрему домовленість із Німеччиною. То про що ж мова?
Схоже, мова про те, що націями, які були пригноблені Російською імперією та проголосили свою державність, ця імперія – вже під червоними прапорами та комуністичними гаслами – і надалі мала право розпоряджатися, “віддавати” чи “не віддавати” комусь. Так, під час переговорів у Бресті більшовики вже встигли окупувати частину території нових національних держав, повівши проти них типові колоніальні війни під гаслами “інтернаціоналізму”, – проте чи варто доводити, що вважати правочинними діяння Леніна щодо “віддачі” окупованих територій і поцупленого на них майна для людини прогресивних поглядів, м’яко кажучи, не дуже коректно?
Утім Латиніна водночас визнає, що в європейській частині колишньої імперії “были сформированные нации”. А от Кавказ – то щось інше. “Кавказ еще со времен Российской империи был зоной недосформировавшихся государств. Это была зона чересполосицы. И эта попытка создать там национальные республики, она сразу консервировала те противоречия национальные, которые существовали в этот момент, и превращала это абсолютно в пороховую бочку… Вот эта абсолютно порочная практика создания на Кавказе маленьких национальных республик привела к тому, что, естественно, как только Советский Союз исчез, всё это взорвалось”.
Читайте також: Почавши війну проти України, Кремль подарував кожному росіянинові саме те, чого той хтів – Казарін
Пробачте, але ж Грузія як цілісна держава існувала з Х століття, коли не було ані Москви, ані Московського царства, тим паче – Російської імперії. А те, що певна часина грузинської інтелігенції станом на 1917 рік стала відчутно русифікованою – це прямий наслідок російської колоніальної політики. Ну, а державність Вірменії має ще давнішу історію. Хоча, звичайно, поряд із ними існували на Кавказі й недоформовані нації. Але по суті хіба росіяни були в 1917 році сформованою нацією? І хіба вони зараз стали нею?
Але головне навіть не в цьому. “Кавказькі республіки”, як їх зве Латиніна, а насправді незалежні національні держави, поставали самі, а не були продуктом діяльності більшовиків. Останні лише окупували в 1920-1921 роках Грузію, Вірменію й Азербайджан. До речі, на Північному Кавказі в ті часи існувала Гірська республіка, теж допіру окрема від радянської Росії. І заявляти, що створення національних держав (та й автономних республік навіть у складі Росії) – це “абсолютно порочна практика”, є яскравим свідченням суголосності логіки Латиніної з логікою російського імперіалізму – під якими прапорами він би не виступав.
До речі, свого часу Латиніна щиро сумувала із приводу того, що Російська імперія надто слабко займалася русифікацією українців (читай – нищенням української культури разом із її достойниками), мовляв, Україна все одно стала би незалежною, але в ній панували б російська мова та російська культура, що пішло б Україні лише на користь. Еге ж, якщо забути, що більшовизм – це теж породження російської культури, та ще ж якої – “Срібного віку”! І чорносотенство – також…
А загалом сумно, що “лінія Герцена-Сахарова” в російській культурі, зокрема й політичній, досі залишається на маргінесі, і навіть серед послідовних наче опонентів Путінового режиму вочевидь замало тих, хто продовжує цю лінію.
Leave a comment