Вперше після досягнення угоди про безстрокове перемир’я загинув український військовий
Про це для “Еспресо” пише Віталій Портников.
Ватажок загарбників ОРДО Денис Пушилін попереджає про запланований обстріл українських позицій. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба хоче терміново розмовляти зі своїм російським колегою Сергієм Лавровим.
Читайте також: Культ зустрічей: Зеленський іде шляхом нових односторонніх поступок і погіршення становища України
Все це – ознаки того, що безстрокове перемир’я може завершитися будь-якої миті. І стає очевидним, що це перемир’я теж було частиною стратегії Кремля із дестабілізації ситуації в Україні.
Уже не раз доводилося зазначати, що Володимир Путін не збирається ні про що домовлятися з Володимиром Зеленським. Навпаки, головна мета російського лідера – використовувати некомпетентність українського президента для дестабілізації ситуації в нашій країні, полегшити Росії можливості нових територіальних захоплень.
Саме тому перемир’я оголошують зовсім не для того, щоби припинити війну, а для того, щоби поглибити прірву між владою та патріотичною частиною суспільства. Аби змусити Зеленського мовчати, коли гинуть українські солдати – у надії, що “це не Путін”, і перемир’я збережеться. Аби змусити Зеленського не реагувати, коли зі своїми ультиматумами виступає якийсь там Пушилін – у надії, що “це не Путін”, і перемир’я збережеться. Аби замість жорсткої реакції намагатися “достукатися” до Лаврова, щоб той розповів Путінові, які нехороші люди заважають перемир’ю.
Читайте також: Зеленський обманює, попереду в нас роки й роки війни – Портников
А тільки це все – Путін. Це його спецоперація. І він не просто топить Зеленського – він його притоплює, топить потроху, обережно. Російський президент робить це для того, щоб остаточно позбавити свою жертву орієнтації в тому, що відбувається навколо. І при цьому його влаштовує будь-яка реакція з Києва. Змовчать – чудово. Почнуть діяти – можна буде звинуватити в неконструктивності й відмовитися від участі в “нормандському саміті”. Яка різниця!
Ще однією дуже важливою причиною байдужості Кремля до підтримки перемир’я є і те, що на час його укладання в Москві могли розраховувати бодай на часткове відновлення довіри із Заходом. Але потім трапилися президентські вибори в Білорусі й отруєння Олексія Навального. І стало зрозуміло, що обережність в Україні нічого вже не змінить – так навіщо ж тоді панькатися?
Втім і такий розвиток подій – якщо врахувати те, як розвиваються відносини Росії з цивілізованим світом останніми роками – не так вже й важко було передбачити.
Leave a comment