Знову Дуда: як Україні скористатися переобранням польського президента

Ну що ж, знову Анджей Дуда. Можливо, для якихось країн світу болісне переобрання Дуди — це новина, в українських владних кабінетах, склалося враження, ніхто особливо іншого варіанту не очікував. Впевненість у тому, що переможе нинішній польський президент, була, мабуть, вищою, аніж у самого польського президента

Важливе уточнення — не очікував ніхто з тих у Києві, хто цікавиться й переймається польським напрямком. А таких можновладців — і це потрібно відверто визнати — в українській столиці насправді небагато.

Можливо, така налаштованість на перемогу Дуди відбулася через коротку та стрімку кампанію — в українській столиці ще просто не встигли перепрограмуватисся на інший сценарій, за інерцією рухаючись по тому, який був актуальним якихось пів року тому.

Читайте також: Відомий переможець президентських виборів у Польщі

Ризикну припустити, що в офіційному Києві, на відміну від деяких інших європейських столиць, переобрання Дуди цілком прийнятний варіант. Із серії — «Дуда — так Дуда». Особливо враховуючи, що за спиною іншого кандидата — мера Варшави Тшасковського — в окремих кабінетах бачили тінь Дональда Туска, якому приписують симпатії Порошенкові. А гарні друзі Порошенка апріорі не можуть бути гарними друзями Зеленського.

Звісно, за президентства Тшасковського навряд чи із польського боку такого пріоритету набували би питання історичної пам’яті — все ж таки залежність від «антиупівського» електорату — це не про мера Варшави, це про Дуду. Водночас варто зауважити, що в Києві за роки правління ПіСу вже адаптувалися до сфокусованого на історичній політиці порядку денного польської влади йвиробили певну схему поведінки.

Торік, уже за президентства Зеленського, навіть вдалося зсунути з місця брилу, під завалами якої ледве не опинились наші відносини в часи Порошенка: було розблоковане питання видачі дозволів для проведення польською стороною пошукових та ексгумаційних робіт на території України, хоча далеко в цьому напрямку ми насправді не просунулись. Незважаючи на видачу дозволів на пошукові роботи у Львові, ексгумації, наскільки розумію, так і не були проведені. Дозволи на пошукові роботи в інших локаціях на території України теж не були видані.

Причина — українська сторона очікувала зустрічного кроку від польської — відновлення пам’ятної таблиці на горі Монастир. Через вибори в Польщі — спочатку парламентські, потім президентські — це не було зроблено. Після перемоги Дуди узалежнення українською стороною подальшого прогресу в процесі історичного порозуміння від відновлення пам’ятника триватиме, тому було б добре, якби новий термін свого президентства на українському напрямку президент Дуда розпочав, зокрема, і з цього символічного, але принципового для України жесту.

Читайте також: Канадська поразка в ООН є неабиякою втратою для України — дипломат

Які ще можливості відкриваються (чи коректніше — залишаються) з переобранням Дуди? Вочевидь Україні й надалі варто користатися дружніми взаєминами польського президента з нинішнім американським лідером. Україна правильно робить, коли намагається певні послання донести в Білий дім через дружнього Трампові Дуду, тому що якби про Україну американському президентові від початку говорили наші друзі, а не вороги (Путін) й опоненти (Орбан), то, можливо, й уявлення в очільника Білого дому про Україну було б дещо іншим. Хоча очевидно, що треба було це робити раніше й активніше. Інша річ, що ця можливість може мати досить короткостроковий характер, враховуючи шанси Джо Байдена на перемогу.

У цьому ж контексті, до речі, невикористаним є потенціал Дуди й у вирівнюванні діалогу між Україною та Угорщиною, враховуючи тісні зв’язки Варшави та Будапешта останніми роками. Принаймні польські партнери могли би посприяти розблокуванню Комісії Україна-НАТО на високому рівні.

Що ж до власне двостороннього порядку денного, то в українській столиці спочатку мають для себе визначити, наскільки вони готові пріоритезувати діалог із Варшавою і наповнити його змістом. Добре і правильно, коли дипломатичний радник президента називає Польщу в числі топ-3 стратегічних партнерів, однак погано, якщо інші високі чини апелюють до польського напрямку як до чогось другорядного, «дрібного», який і близько не може зрівнятися з відносинами Києва з деякими іншими міжнародними партнерами. Хоча від початку президентства Зеленського була і є переконаною, що якраз у відносинах із нашими західними сусідами — Польщею та Угорщиною — могла би полягати реальна, а не уявна історія успіху зовнішньої політики Зеленського.

Помилкою було б вважати, що в нас із Польщею після приходу Зеленського вже все гаразд. Тому варто попрацювати на інші напрямки. Це не так. Змінилась атмосфера, не більше. Далі потрібна продумана й посилена робота на результат із чітким баченням, чого, власне, ми очікуємо від наших відносин із Польщею. Без такого бачення немає насправді принципового значення, хто є польським президентом.

Альона ГЕТМАНЧУК

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Previous post «Хватит либеральничать». Россия грозит соседям крымскими методами насилия
Next post Раскрыто убийство священника Московского патриархата, породившее волну антиукраинских фейков