Україна поступово наближається до часу «Ч» – 1 січня 2020 року закінчується термін дії транзитного контракту. Цього тижня планується чергова зустріч у тристоронньому форматі Україна-ЄС-РФ щодо укладання нової угоди, не виключено, за участі профільних міністрів, на якій обіцяють підбити певні підсумки. Але, скоріш за все, до фіналу все ще далеко.
Особливо враховуючи те, що РФ, з одного боку, каже про небажання вести газову війну, а з іншого – проводить певні підготовчі дії саме для неї. Йдеться як про відмову «Газпрому» допустити представників «Укртрансгазу» на найбільшу газовимірювальну станцію (ГВС) «Суджа», так і про максимальне збільшення транзиту через нашу країну до ЄС, щоби вщерть заповнити європейські підземні сховища й одночасно намагатися вижати з нас той контракт, який потрібний Кремлю.
Базові умови сторін у переговорному процесі давно відомі. Так, Україна наполягає на укладенні довгострокового контракту за європейськими правилами й умовами та гарантованим обсягом прокачування ресурсу не менше 60 млрд куб. м на рік. РФ натомість воліє укласти короткостроковий контракт на рік-другий та домогтися від нашої країни поновлення прямих закупівель газу зі знижкою в 20-25%.
Але ключовою вимогою РФ є відмова України від усіх судових претензій, в тому числі вердиктів Стокгольмського арбітражу на нашу користь і рішення Верховного суду України щодо накладення штрафу у розмірі 6,6 млрд доларів за зловживання монопольним становищем «Газпрому» на ринку України. 18 листопада «Газпром» навіть чи не вперше направив офіційну пропозицію «Нафтогазу», а не передав її через прокремлівські ЗМІ, як зазвичай.
Але нещодавно заступник голови Єврокомісії Марош Шевчович висловив сподівання, що про транзит газу будуть розмовляти безпосередньо Зеленський із Путіним. Та й наш прем’єр Гончарук якось аж надто впевнено висловився, що Україна розраховує саме на довгостроковий контракт. І сказав він це так, ніби точно знає, що так і буде.
Президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло ГОНЧАР у коментарі «ВВ» зауважив, що враховуючи заяви, які пролунали з боку «Газпрому» та з вуст Путіна, поки що складно казати, що ми якось укріпили свої позиції.
«На минулій й позаминулій тристоронніх зустрічах сторони вже обмінювалися компліментами щодо налагодження конструктивної дискусії, але перемовини при цьому не просунулися ані на йоту. І тут проблема не в українській стороні, а в Кремлі, який затягує процес, намагаючись відтворити попередню газову війну, щоб врешті-решт змусити Україну підписати ті угоди, які є найбільш вигідними для Росії», – зазначив експерт.
Він нагадав, що Україна у процесі переговорів щодо укладання нового транзитного контракту запропонувала по-справжньому компромісні умови.
«Контракт мав зобов’язати «Газпром» транспортувати територією України до Європи щорічно 60 млрд куб. м газу плюс додатково до 30 млрд за зниженим тарифом. Чим більші обсяги перекачки, тим нижчий тариф. «Газпром» натомість висунув абсолютно неприйнятну вимогу – Україна має відмовитися від арбітражних позовів і вже виграних у Стокгольмському арбітражі майже 3 млрд доларів. І мова йде не просто про збитки. Це означає, що ми, як і Росія, нехтуємо міжнародним правом. Фактично це репутаційне самогубство», – пояснив Михайло Гончар.
Не виключено, якщо вирішення питання щодо укладання транзитної угоди протягнуть на поля саміту «нормандського формату», Зеленському намагатимуться «напарити» відмову від надбань України у міжнародних судах. Хоча до цього ми цілком логічно відкидали такі пропозиції росіян. Та й нещодавно профільний міністр Олексій Оржель заявив, що такі пропозиції «Газпрому» є неприпустимими для України. Проте ми розуміємо, що в Парижі останнє слово буде не за нами…
До речі, зараз є багато посилань на те, що президенту до саміту дійсно підготували пакет документів стосовно транзитної угоди. Таким чином Росія хоче виключити з перемовного процесу щодо транзиту «Нафтогаз», який стоїть на своїх позиціях.
«Росія буде хитрувати, в тому числі демонструючи Єврокомісії натяки на конструктивний підхід. Але в цьому аспекті варто згадати дуже показову пропозицію «Газпрому» щодо закупівлі Україною російського газу за ціною нібито на 25% дешевшою. Насправді ж знижка не є власне знижкою, бо по такій самій ціні ми отримаємо блакитне паливо за реверсом з Європи. Скоріш за все, вони будуть хитрувати й зі строками контракту, адже в загальноєвропейській практиці довгостроковий контракт укладається на 10 років, а за російською логікою – максимум на 2-3. Більше того, не виключено, що РФ намагатиметься вмонтувати в контракт зобов’язання закупати певну кількість газу, який нам в таких обсягах і не потрібний», – додав експерт.
Не є новиною, що зараз, в тому числі й дещо панічними заявами про наслідки відсутності транзитного контракту, Україну поступово змушують думати про те, що до 1 січня 2020-го варто погодитися на будь-що. Але насправді навіть якщо час «Ч» настане, в нас дійсно є достатні запаси блакитного палива.
«Та й повного припинення транзиту навіть після завершення дії контракту не буде. Справа навіть не в тому, що «потоки» не введені в експлуатацію. «Газпрому» знадобиться ще декілька років, щоб завершити підготовчі роботи, в тому числі й юридичні. Так чи інакше вони змушені використовувати нашу ГТС протягом цього часу. Власне, цим і пояснюється мета Росії укласти контракт на рік-два. Враховуючи те, що наразі вони не мають можливості реагувати на піковий попит, зиму ми проходимо спокійно, і далі треба за допомогою Єврокомісії продовжити перемовини й застосувати більш жорсткі підходи», – додав Михайло Гончар.
Він нагадав, що європейське законодавство, в тому числі газова директива, згідно з якою «Північний потік – 2» має бути незалежним від «Газпрому», а 50% його пропускної потужності повинно резервуватися для альтернативних постачальників, працює на користь України. Правда, за умови, що європейські країни будуть його дотримуватися.
«Але навіть попри те, що наразі європейці демонструють намагання обійти нові правила Третього енергопакету, в нас є доволі показовий приклад із газопроводом Opal. Польща у суді в Люксембурзі довела, що цей газогін порушує правила Третього енергопакету. І суд змусив німецького регулятора, який приймав російській газ по цій трубі в Європі, знизити загрузку Opal із 90% до 50% потужностей. Тому навіть за умов проштовхування «СП-2» в ЄС наші партнери займуться оскарженням цих маніпулятивних дій з боку Росії. У будь-якому випадку в «Газпрому» не буде солодкого життя», – підсумував Михайло Гончар.
Антоніна МІРОШНИЧЕНКО
Leave a comment