Ті, кого утискає державний статус української, хочуть, аби ми й далі боялися своєї мови – Забужко

Про травму мови та «п’яту колону»

Біда України в тім, що такі історії досі розповідають у форматі «а от у нас на Донбасі (у Харкові, Києві, Черкасах, далєє вєздє)» — що для більшости наших громадян цільна, «всеукраїнська» картина брежнєвської русифікації 1970-1980-х досі невидна (практично всі читачі «Коду Гурніка», помітила, плутають 1960-ті й 1970-ті, тобто 1972 рік, коли Москва замінила Шелеста Щербицьким і почалися «чистки», не сприймається як межа між епохами!).

У школі вчать тільки про Стуса й іще кількох відомих дисидентів — а безіменний директор школи із Красного Кута, якого «уволили» (за «український буржуазний націоналізм» його, любі діти, «уволили». а це значить — цз кінцями, під нагляд КГБ та «із забороною на професію»!) так і лишився за кадром.

Читайте також: В’ятрович анонсував найбільшу загрозу українським мові й освіті з часів Януковича

А це ж теж репресії, і такі репресовані (звільнені з роботи/навчання) були в кожному, без винятку, місті-селі-містечку, і штат районних відділень КГБ УРСР ріс і пухнув, як гриби після дощу, і це мало свою назву — «Операция «БЛОК», свого ідеолога — секретаря ЦК КПУ Валентина Маланчука (врешті «уволенного из гестапо за жестокость»!), і свою статистику, яку сяк-так, потрошку, тепер намагаються відновити історики, але одне ясно було ще звідтоді — у майбутніх підручниках історії України доба правління Щербицького має бути описана як епоха латентних масових репресій: «Гібридний сталінізм».

Кожна область отримала тоді свою «хвилю русифікації». Просто десь та хвиля була, історично, — перша, а десь — друга, третя… Із дуже глибоко закладеною в підсвідомість прошивкою страху: українська — це небезпечно, за неї б’ють. Тільки вдома, під ковдрою, ну або вже під землею, в шахті, — в темряві, «щоб не почув хто, не побачив»…

Читайте також: «Слугу народу» сколихнув справжній бунт, надалі розкол у фракції лише посилюватиметься — Портников

Так ось, люди, які «чувствуют себя ущемленными» реальним, а не паперовим державним статусом української, — це ті, хто хоче, щоб українці й далі боялися своєї мови.

А це можливо — тільки за підтримки російських танків.

Тому для цих людей завжди буде «враг не в Москве».

Ось так усе просто.

Оксана ЗАБУЖКО

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Previous post Береза: Для Зеленского «слуги» – пустое место, им даже собственные голоса подсчитать не дают
Next post Закон Володина: в России собираются арестовывать Эрдогана, Макрона и других иностранных политиков?