Про травму мови та “п’яту колону”
Біда України в тім, що такі історії досі розповідають у форматі “а от у нас на Донбасі (у Харкові, Києві, Черкасах, далєє вєздє)” – що для більшости наших громадян цільна, “всеукраїнська” картина брежнєвської русифікації 1970-1980-х досі невидна (практично всі читачі “Коду Гурніка”, помітила, плутають 1960-ті й 1970-ті, тобто 1972 рік, коли Москва замінила Шелеста Щербицьким і почалися “чистки”, не сприймається як межа між епохами!).
У школі вчать тільки про Стуса й іще кількох відомих дисидентів – а безіменний директор школи із Красного Кута, якого “уволили” (за “український буржуазний націоналізм” його, любі діти, “уволили”. а це значить – цз кінцями, під нагляд КГБ та “із забороною на професію”!) так і лишився за кадром.
Читайте також: В’ятрович анонсував найбільшу загрозу українським мові й освіті з часів Януковича
А це ж теж репресії, і такі репресовані (звільнені з роботи/навчання) були в кожному, без винятку, місті-селі-містечку, і штат районних відділень КГБ УРСР ріс і пухнув, як гриби після дощу, і це мало свою назву – “Операция “БЛОК”, свого ідеолога – секретаря ЦК КПУ Валентина Маланчука (врешті “уволенного из гестапо за жестокость”!), і свою статистику, яку сяк-так, потрошку, тепер намагаються відновити історики, але одне ясно було ще звідтоді – у майбутніх підручниках історії України доба правління Щербицького має бути описана як епоха латентних масових репресій: “Гібридний сталінізм”.
Кожна область отримала тоді свою “хвилю русифікації”. Просто десь та хвиля була, історично, – перша, а десь – друга, третя… Із дуже глибоко закладеною в підсвідомість прошивкою страху: українська – це небезпечно, за неї б’ють. Тільки вдома, під ковдрою, ну або вже під землею, в шахті, – в темряві, “щоб не почув хто, не побачив”…
Читайте також: “Слугу народу” сколихнув справжній бунт, надалі розкол у фракції лише посилюватиметься – Портников
Так ось, люди, які “чувствуют себя ущемленными” реальним, а не паперовим державним статусом української, – це ті, хто хоче, щоб українці й далі боялися своєї мови.
А це можливо – тільки за підтримки російських танків.
Тому для цих людей завжди буде “враг не в Москве”.
Ось так усе просто.
