Зізнаюся зовсім чесно (хоч знаю, що накличу знову різного на свою голову), мене прикро вражає кількість сорочок, які чомусь, з якихось невідомих мені причин, вважають українськими, і на незрозумілому ґрунті пов’язують з українською традицією. Аж рябить в очах цими днями.
Про це на власній сторінці у Facebook пише блогерка і колекціонерка Устя Стефанчук, інформує UAINFO.org.
Індіанські мотиви, мексиканські, просто незрозумілі варіації на тему “етно”. Люде, ну не має це все відношення до нашої вишивки. Жодного! Але говорити і пояснювати трохи втомилася, треба підживитися. Тому, просто, щоб себе потішити ( і може когось іще за компанію) виставлю тут трохи автентичної краси. Чоловічі сорочки, з улюблених.
Принагідно, превет президенту (і придворним дезігнерам). День Незалежности не за горами, передайте чуваку, що я надаю консультації (дорого!)) зі стилю і вміння вибрати вишиту сорочку, щоб знову не пошитися в дурні)
П.с. людина, яку я поважаю, задала тут питання і, на жаль, видалила його. Але я вважаю справедливим його повторити. Чому не можуть в цей день існувати інші вишивки, чому тільки українська? Тому, що, це конкретне свято позиціонується як вшанування (популяризації, підвищення рівня знань) української вишивки, чи не так?
Я з повагою ставлюся і люблю інші етно мотиви, особливо люблю індіанські взори, вишивку, але присвоювати її і називати українською – неправильно і несправедливо, ані щодо української культури, ані щодо індіанської.
Також, багато класних людей з останніх сил трудяться над тим, щоб піднімати освіту щодо української матеріальної культури, виховувати ставлення до неї, ширити знання. І оце останнє має сенс, якщо ми дійсно намагаємося її пізнати, відділити від інших, збагнути.
Порівнювати, шукати відмінності і схожості – усе це чудово, але не перебирати просто щось вишите, вважаючи це нашим. Крім того, навіщо це, якщо ми маємо таку цікаву, майстерну, багату і глибоку свою традицію вишивки?!
Leave a comment