Російські церковні лоялісти в Україні – дуже скромні люди. Вони дуже люблять приховувати свою пряму підлеглість російським панам
Про це у своєму блозі на site.ua пише Віктор Трегубов.
Це навіть іронічно: з одного боку, вони вірні їм у всьому, включно з відверто антиукраїнською риторикою та позицією, з іншого – дуже люблять це заперечувати і розповідати, що вони “Українська православна церква”, не згадуючи, що є частиною Московського патріархату.
Більш того: коли в українській владі запропонували змусити їх до цього законом, здійнявся неймовірний ґвалт і розповіді про утиски та репресії. Хоча всіх репресій було – вимога один раз сказати правду та зазначити власну приналежність у власній назві.
Чому вони так роблять?
Можливо, підозрюють, що бути російськими агентами в Україні – якось соромно.
І, можливо, тому що вважають: щойно вони зазначать це, потік людей і пожертв до їхніх храмів різко просяде, а бажання низки приходів перейти до справжньої Православної церкви України, різко зросте. Велика кількість парафіян просто не дуже розбираються: написано на табличці “Українська православна церква” – ну, значить, українська!
Таке замовчування – напів брехня власній пастві.
У цій гібридній політиці російські служки регулярно згадують свій засадничий документ – Статут. Точніше, найперший його пункт: “Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої”.
Розрахунок дуже простий – на те, що ніхто не читатиме далі.
Втім ми почитаємо. Бо саме цей документ залізно доводить, що так звана “Українська православна церква” насправді є залежною від РПЦ, а точніше – її структурною частиною, хай і з правом упорядкування своїх внутрішніх питань. Це як УРСР: наче й називалася “республікою” та входила в ООН як держава-співзасновниця, але незалежною державою не була.
Отже, звернімося до Статуту. Що він нам каже в пунктах, що йдуть уже після першого?
Розділ 1, пункт 3. “Українська Православна Церква з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву”.
Читайте також: Не законом, так силою. На Закарпатті РПЦвУ намагається не допустити переходу парафій до ПЦУ
Розділ 1, пункт 5. “Українська Православна Церква об’єднує єпархії, синодальні установи, благочиння, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, братства, сестринства та місії і є самокерованою частиною Руської Православної Церкви“.
Між ними є цікавий пункт 4 того ж розділу. У ньому сказано таке:
“Українська Православна Церква здійснює свою спасительну діяльність на основі Святого Письма та Святого Передання, неухильно дотримується догматів православної віри та священних канонів і у своєму управлінні керується постановами Архієрейського Собору Руської Православної Церкви від 25-27 жовтня 1990 року та даним Статутом при повазі до державних законів і дотриманні їх“.
Незважаючи на згадку РПЦ, це не варто вважати підкресленням залежності, бо захисники Московського патріархату можуть сказати, що цим Собором їм якраз і надали статус самостійної цервки. Я його навів задля останніх слів: аби підкреслити, що виконувати закони України вимагає навіть їхній власний базовий документ.
Розділ 2, пункт 6. “До обов’язків Собору (вищого органу влади церкви) входить… в) нагляд за втіленням у життя рішень Помісних Соборів Руської Православної Церкви, Соборів Української Православної Церкви та ухвалених ними статутів“.
Подібне й у розділі 3, пункті 5:
“Собор єпископів діє на підставі священних канонів Церкви, постанов Помісних і Архієрейських Соборів Руської Православної Церкви, а також Соборів Української Православної Церкви“.
А також у розділі 5, пункті 2:
“Предстоятель Української Православної Церкви обирається пожиттєво єпископатом Української Православної Церкви і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі“.
Може видаватися не надто важливим для світських людей, але засадничо важливий для церковного устрою такий пункт (4 у розділі 5):
“Ім’я Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України підноситься за богослужінням у всіх храмах і монастирях Української Православної Церкви після імені Святішого Патріарха Московського і всієї Русі“.
Ідемо далі.
Розділ 5, пункт 7. “Як Предстоятель Української Православної Церкви, Митрополит Київський і всієї України є постійним членом Священного Синоду Руської Православної Церкви“.
Розділ 5, пункт 15. “Не пізніше трьох місяців після звільнення кафедри Предстоятеля Української Православної Церкви Місцеблюститель і Священний Синод Української Православної Церкви скликають Собор єпископів Української Православної Церкви для обрання її Предстоятеля – Митрополита Київського і всієї України та представлення його Святішому Патріархові Московському і всієї Русі для отримання Благословенної грамоти“.
Читайте також: Для Росії церква лиш інструмент агресії – від України до Білорусі
Зрештою, перераховане вище зазначено й у Статуті Російської Православної Церкви, де є окремий розділ – “Украинская православная церковь“. Із двома значними поправками.
По-перше, у першому пункті цього розділу її статус зазначено пряміше та чесніше: “Украинская Православная Церковь является самоуправляемой с правами широкой автономии“. По-друге, останній, тринадцятий пункт, трішки веселий, якщо знати контекст: “Украинская Православная Церковь получает святое миро от Патриарха Московского и всея Руси“.
Насправді це саме по собі не свідчить про залежність: бувають випадки, коли одна незалежна церква бере миро в іншої. Але у своїх нападках на Православну церкву України діячі Московського патріархату подеколи стверджували, що вона є залежною від Вселенського патріархату саме тому, що отримує звідти миро. Себто трішки суперечили самим собі.
Підсумуймо:
• Предстоятель “УПЦ” МП не може вступити у права без схвалення (благословіння) патріарха Московського.
• “УПЦ” МП змушена згадувати ім’я патріарха Московського на кожній літургії, при цьому – попереду імені власного предстоятеля.
• Предстоятель “УПЦ” МП входить до керівного органу РПЦ.
• Постанови вищого органу РПЦ є обов’язковими для виконання “УПЦ” МП.
• “УПЦ” МП є частиною РПЦ і вважає себе з’єднаною із православним світом лише через неї.
Отже, будь-яке твердження кліриків чи єпископів “УПЦ” МП про те, що вони не є частиною російської церкви, а є окремою українською, суперечить як їхньому власному засадничому документові, так і засадничому документові Російської православної церкви.
Простіше кажучи, це неправда.
Маю рекомендацію до парламентарів, суддів, членів виконавчої влади або тих, хто збирається ними стати: у будь-яких діях щодо “УПЦ” МП враховуйте цей текст.
Дякую за увагу.
Leave a comment