У багатьох країнах – зокрема, в Латинській Америці, Сполучених Штатах, Африці – прогресує пандемія коронавірусу
Про це для “Тижня” пише Мішель В’євйорка.
В інших вона повертається в більш-менш обмеженому форматі, в “анклавах”, що відразу ж потрапляють під карантин, – це відбувається в Південно-Східній Азії, а також у деяких державах Європи. Інші країни рапортують про те, що майже або повністю перемогли хворобу. Тож скрізь на перший план виходять інші тривоги: політичні – особливо там, де невдовзі мають відбутися вибори – й економічні, настільки криза відчутна.
Що віддаленішою видається санітарна загроза, то швидше забувається небезпека – так, ніби можна було б зовсім її позбутися, щоб повернутися до нормального життя, навіть якщо вірус не зник. Такі елементарні заходи самозахисту, як-от носіння маски, зникають. Скрізь можна бачити скупчення людей, життя бере гору над страхом. Підтверджується класичне спостереження, що можна зробити там, де люди живуть поряд із лінією трансформних зламів, як у Сан-Андреас у Каліфорнії, чи в сусідстві з вулканом. Рано чи пізно прірва відкриється знову або розпочнеться виверження вулкану, але ніхто про це не каже й не думає.
Читайте також: Людство впритул підійшло до необхідності змінити парадигму свого розвитку
Коли пандемія сягає піка, розумні голови обмінюються радикально протилежними думками. Одні пропонують підготуватися до відновлення звичного трибу життя, із певними погіршеннями, інші, навпаки, проголошують прихід зовсім нової ери. Але помилково міркувати так, ніби ми можемо виокремити пандемію, зробити її поодинокою подією, ізольованою від інших важливих явищ і настільки самою по собі важливою, щоб обговорити її вирішальну або ні роль в історії.
Насправді нинішню пандемію мудріше було б охарактеризувати однією з катастроф, що дозволяє вписати її до серії визначних подій. Зокрема, таких, як численні розливи нафти (аварія танкера “Ексон Вальдес” 1989 року), аварії та промислові пожежі (токсична хмара над Севезо 1976-го), атомні вибухи (на Чорнобильській АЕС 1986-го та на станції Фукусіма в Японії 2011-го), вулканічні виверження, цунамі або інші епідемії, як-от ГРВІ. У кожному разі ймовірність трагедії дуже низька, проте коли вона відбувається, то залишає після себе гігантські наслідки.
Від того часу, коли намагаємося усвідомити майбутнє в найвизнаніших категоріях сьогодення, ми вважаємо його продовженням або виявом тяглості з минулого й теперішнього. Ми довіряємо прогресові, науці, технологіям, що мусять його підготувати, навіть якщо для цього потрібно визнати, що на хід подій можуть також вплинути соціальні й політичні конфлікти, війни, революції.
Читайте також: Коронакриза змінює нашу роботу. 10 найважливіших трендів
Прогнози полягали насамперед у русі, що продовжує криву зростання: безробіття, прибутку, народжуваності, смертності тощо. Але катастрофа за катастрофою змусили визнати, що треба міркувати інакше, себто уявити, що майбутнє може й мусить бути підготовленим з урахуванням індексу надзвичайних пригод і ризиків.
Німецький соціолог Ульріх Бек був, напевне, першим, хто систематизував такий підхід, запровадивши термін “суспільство ризику” та згодом “суспільство словесного ризику”, говорячи про глобальні загрози.
Згідно з цим, пандемія сама собою не є достатнім фактором, що дозволив би уявити повністю інший світ, але так само нереалістично було б повірити, що після її закінчення все повернеться на звичні кола. Вона є важливим елементом, який додається до інших, що вже відбулися та дозволяють уявити інше майбутнє. Зміни на краще та на гірше, які принесла епідемія, стають відправною точкою та рушієм прискорення. Незалежно від того, ідеться про геополітику й міжнародне життя, зокрема про місце Китаю, Індії або Росії та завершення американської гегемонії – чи про внутрішню економіку, споживання, триб життя, роботу й зайнятість, а також ставлення до природи.
Буде несправедливо казати, що все залишиться незмінним чи що все негайно зміниться: пандемія – новий потужний удар, що похитне всі старі способи дії та мислення. Вона здійснює амбівалентний вплив, водночас надихаючи одних на творення нової культури та побудову нового світу, а інших – на бажання, навпаки, зміцнити безпеку та порядок і не дати зруйнувати старий світ.
Leave a comment