Кажуть, що проект Закону України «Про працю» (№2708) враховує ринкові умови. Це не так! Він зовсім ігнорує той факт, що за ринкових умов роботодавець і працівник не є рівними. Роботодавець може схилити працівника до більшої експлуатації, отримавши на це згоду у договірному порядку.
Про це повідомляється на сторінці “Соціальний рух” у “Фейсбуці”.
Наскільки вільним у своєму виборі є працівник, який боїться голоду / не може сплатити за житло / не захищений профспілкою. Асиметрія договірних позицій очевидна. Розробники Проекту зробили все, щоб найгірші практики стали законними, мовляв, «співробітники самі погодились».
Зокрема, викликає побоювання надзвичайно широке коло умов, що може визначатись в трудовому договорі:
1. збільшення терміну попередження окремими посадовцями про звільнення за власним бажанням (стаття 33),
2. умови, порушення яких є підставою припинення трудового договору (стаття 36),
3. додаткові підстави для припинення трудового договору з деякими категоріями менеджерів (стаття 47),
4. підстави застосування надурочних (стаття 48),
5. умови роботи дистанційно (стаття 51),
6. умови надання перерви на обід, дні щотижневого відпочинку, умови залучення до роботи на вихідні (стаття 52)
7. умови залучення до роботи у святкові та неробочі дні (стаття 53),
8. випадки відкликання з щорічної відпустки (стаття 56),
9. підстави надання працівникові неоплачуваної відпустки (стаття 63),
10. умови повної матеріальної відповідальності (стаття 82).
Можливість сторонам визначати в договірному порядку широке коло питань може вести до надексплуатації працівника. Тому в інтересах держави – звузити простір для визначення умов індивідуальним договором. У країнах з високим рівнем активності профспілок (Швеція, Фінляндія, Данія) свобода сторін у соціально-трудовій сфері дійсно може бути. Проте в державах, де державний і громадський контроль слабкий, така свобода обертається закабаленням працюючих. Отже, пріоритетом для влади має бути розвиток соціального діалогу, а не зловживання становищем працівників.
