В Україні забагато закладів вищої освіти. Більшість українців це знають. Про оптимізацію мережі закладів вищої освіти говорять в Міносвіти вже давно і постійно. І тут немає нічого крамольного.
Про це на своїй сторінці в Фейсбук написав директор аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний.
Оптимізувати мережу закладів вищої освіти – це цілком справедливий крок, але лише на певному етапі, перед яким потрібно зробити чимало іншої роботи:
3) треба визначити бачення, до якої, власне, мережі ми прагнемо прийти
2) а для цього треба визначити конкретні завдання, які мають виконати різні за своїми видами заклади вищої освіти
1) у свою чергу для цього, як ви розумієте, мають бути визначені ці види закладів
Ось цей перший крок – це непроста і довга задача, яку ще не брались вирішити в Україні. Я прихильник підходу, коли уряд пропонує закладам перелік різних видів з описом цілей (не завдань, як у другому кроці, а ширше – цілей), які визначає уряд та місцева влада, а також з описом способів фінансування для кожного з видів. А заклади самостійно вирішують, до якого із запропонованих видів себе віднести – тобто які цілі хочуть переслідувати і як хочуть отримувати фінансування за їх досягнення.
Ми повинні відмоватись від ідеї уніфікованого підходу до закладів вищої освіти. Яскравий приклад граблів – це настанова, що усі заклади вищої освіти повинні вести наукову діяльність. Усі, як мантру, повторювали тезу – якщо немає науки, то це не заклад вищої освіти. Теза не лише занадто амбітна, але й шкідлива, бо породила вал вимог до закладів, які ніколи не могли і не зможуть їх виконати. Внаслідок цього ми отримали імітацію науки у закладах вищої освіти. Ми ж уже безкінечно йшли до комунізму і з цього гіркого досвіду мали би навчитись не ставити собі утопічних цілей. Але щось ніяк не навчимось.
Графік для простої ілюстрації. За найбільш повнішими даними десь на початок 2019 року в реєстрі закладів вищої освіти у нас було 1388 закладів. Там усе – державні, приватні, комунальні; університети, академії, інститути, коледжі та технкуми; філії з юрособою, без юрособи. Усе-усе одним словом. В них загалом навчається півтора мільйони студентів на денній та заочній, на контракті та на бюджеті. У найбільших 50 закладах навчаються понад третину усіх студентів. У найбільших 100 закладах навчаються понад половину усіх студентів. У найбільших 200 закладах навчаються понад 70% від усіх студентів.
241 заклад не має жодного студента, який би там зараз навчався. 117 закладів мають до сотні студентів. 810 закладів мають до 500 студентів.
Впринципі, якщо завтра зникнуть ці пусті 241 заклад, можна буде зробити гучну новину, що за один день кількість вишів в Україні скоротилась на 18%. Але це жодним чином не вплине на ситуацію. І найголовніше – це позбавлене жодного сенсу. Заклад може бути прекрасним навіть, якщо там 100 студентів і дуже й дуже посереднім, навіть якщо там 10 тис студентів.
Leave a comment