У Тернополі 19 листопада під час російської ракетної атаки загинув 17-річний студент Технічного коледжу ТНТУ ім. І. Пулюя Руслан Бобик. Хлопця добре знали у навчальному закладі як доброго, щирого та завжди усміхненого юнака, який ніколи не залишав інших без підтримки, повідомляють “Вечірні Вісті” з посиланням на “20 хвилин”.
Його смерть стала болючим ударом для викладачів, одногрупників та всієї освітньої спільноти. У коледжі кажуть, що втрата настільки глибока, що досі важко прийняти цю реальність. Руслан був одним із найактивніших студентів, і його відхід залишив порожнечу, яку не заповнити.
Навигация по статье
Пам’ять про студента, якого любили всі
У коледжі розповідають, що Руслана знали буквально всі, незалежно від курсу чи спеціальності. Його описують як світлого, доброзичливого і життєрадісного хлопця, який швидко знаходив спільну мову з однолітками. Він не створював проблем, навпаки — часто допомагав іншим та підтримував атмосфери єдності. Викладачі зізнаються, що важко усвідомити, що його вже немає, адже він був тим, хто надавав колективу енергії. Для багатьох студентів він був справжнім другом, до якого можна було звернутися з будь-яким питанням. Саме тому новина про його загибель викликала глибокий шок у всіх.
«За ним плаче весь коледж»: реакція викладачів та студентів
Адміністрація навчального закладу повідомила про трагедію з великим болем, підкреслюючи, що Руслан назавжди залишиться у пам’яті як добрий і щирий юнак. Його кураторка, Ірина Оніщук, згадує хлопця з теплом і каже, що студенти досі не можуть оговтатися. Вона розповідає, що Руслан захоплювався автомобілями й технікою, добре розумівся на моторах і завжди ділився знаннями. Він вирізнявся веселою вдачею, ініціативністю та вмінням підтримати інших у будь-який момент. За словами кураторки, хлопці щиро не вірять, що він більше не зайде на заняття. Вони згадують його усмішку і щоденне вітання, яке стало частиною їхнього студентського життя.
Активне життя та мрії, які обірвала війна
Руслан добре навчався, успішно склав НМТ і мав плани продовжувати освіту після закінчення коледжу. Він активно брав участь у спортивних заходах, долучався до волонтерських ініціатив і допомагав у поїздках до дитячих будинків. У викладачів немає сумніву, що він мав би світле майбутнє, адже був працьовитим та готовим діяти. Його називали душею коледжу, тому що він ніколи не залишався осторонь і завжди першим долучався до добрих справ. Студенти кажуть, що саме такі люди формують спільноту та роблять її згуртованою. Саме тому його відхід відчутний для кожного, хто його знав.
Останній день і трагічна звістка
Кураторка згадує, що вранці, після оголошення повітряної тривоги, одразу писала студентам та їхнім батькам. Вона хотіла переконатися, що всі в безпеці, але за годину отримала дзвінок, який назавжди лишиться в її пам’яті. Їй зателефонувала мама Руслана та повідомила, що сина більше немає. Викладачка визнає, що відмовлялася вірити в почуте, адже не могла осягнути масштабу втрати. Для рідних, друзів і всієї коледжної спільноти це неймовірний біль, який неможливо описати. Руслан був не просто студентом — він був частиною життя людей, які його оточували. Вони кажуть, що йому бажають «легких хмаринок» і вічної пам’яті.
Раніше ми повідомляли, що Росія ударом по Київщині вбила чотирьох людей.
