Розпродаж державних підприємств є блакитною мрією останніх урядів. Кабмін амбітного профана в економіці не відстає від попередників. У Давосі Зеленський наввипередки із Гончаруком красномовно розповідали про 500 об’єктів державної власності на продаж та обіцяли інвесторам і податкові канікули впродовж п’яти років, і нову програму Investment nanny, і рівність умов ведення бізнесу. Щоправда, запропоновані новим інвесторам преференції не дадуть тим, хто вже працює в Україні. Але влада про це не замислюється – на трибуні Всесвітнього економічного форуму вони казали відверто: купуйте, бо недорого.
Нагадаємо, в держбюджеті-2020 заплановано отримання близько 12 млрд грн від приватизації. І хоч влада обіцяє, що у власності України залишаться підприємства, критично важливі для її економіки та безпеки, віриться у це насилу.
15 січня Фонд держмайна в своєму офіційному виданні «Відомості приватизації» опублікував оновлений перелік великих державних компаній, які планують приватизувати. До нього увійшли енергетичні компанії: До нього увійшли «Центренерго», «Тернопільобленерго», «Запоріжжяобленерго», «Харківобленерго», «Миколаївобленерго», «Хмельницькобленерго», Херсонська ТЕЦ, Дніпровська ТЕЦ, Криворізька ТЕЦ, Одеська ТЕЦ, Сєвєродонецька ТЕЦ.
Крім енергетичних компаній, на приватизацію виставили Об’єднану гірничо-хімічну компанію, вугільну компанію «Краснолиманська», «Азовмаш», «Електроважмаш», «Сумихімпром», Одеський припортовий завод, компанію «Оріана», «Президент-Готель», «Украгролізинг» та компанію «Індар» – єдиного виробника інсуліну в Україні.
Не потрібно казати, що на всі ці підприємства реформатори давно повісили гриф збитковості, яким, власне, й прикривається реальне бажання продати їх деяким українським багатіям. Недарма на енергоринку ми бачимо всього декілька прізвищ олігархів, які свого часу придбали стратегічні об’єкти за безцінь, натомість змушуючи купувати свої послуги за захмарними тарифами. І хоч вони жаліються на збитковість, але чомусь з ринка йти не збираються.
До речі, також 15 січня на засіданні уряду було схвалено перелік об’єктів держвласності, приватизація яких заборонена. До нього внесені, зокрема, «Енергоатом», «Укргідроенерго», «Укренерго», «Укроборонпром» з підприємствами, що входять до концерну.
Але, напевне, головне в списку не те, що заборонено продавати, а об’єкти, які дозволили частково приватизувати. Це і «Нафтогаз», його «доньки» «Укртрансгаз» та «Укргазвидобування», і «Магістральні газопроводи України». Частково приватизованими можуть стати «Укрнафта», «Укртранснафта», ДАХК «Артем», «Укрзалізниця», «Укрпошта» тощо. Про те, що для кінцевого споживача така часткова приватизація обернеться лише подорожчанням послуг, навіть казати не доводиться, як і про те, що в багатьох країнах такі стратегічні об’єкти залишаються у власності держави, в тому числі через виконання ними соціальних і безпекових функцій.
Щоб вичавити з держвласності по максимуму, влада вже розпочинає передавати в концесію морські порти. Першим пішов херсонський порт «Маріуполь». Щоправда, ніхто не бачив оголошень про конкурси, але переможець вже відомий.
Херсонський порт, який першим передали у концесію, вважається збитковим. Минулого року він спрацював у мінус майже на 16 млн гривень. Але при цьому його вантажообіг зріс на 23,7%, до 3,8 млн тонн. Це близько 3% загального вантажообігу українських портів. Через херсонський порт проходить в основному продукція хімпрому (добрива), метал, вугілля, феросплави.
Переможець концесійного конкурсу – грузинсько-швейцарська компанія «Рісойл-Херсон». Як заявляють у прес-службі уряду, концесіонер має здійснити одноразовий платіж у 12 млн гривень (близько 500 тис. доларів), щорічно відраховувати українській державі 7% від доходу підприємства, а також інвестувати гроші в інфраструктуру порту та регіону.
На жаль, досвід передачі приватним інвесторам в управління державних об’єктів свідчить про те, що красиві зобов’язання не завжди виконуються. І доволі часто концесіонер просто експлуатує об’єкт, вичавлюючи з нього все можливе і не вкладаючи в його модернізацію чи просто підтримання у належному стані ані копійки. Коли ж ця власність повертається до держави, залишається тільки за голову хапатися.
Аріна МАРТОВА
Leave a comment