У своїх планах по приватизації уряд порушує всі червоні лінії і не вибудовує жодних індикаторів щодо продажу виключно збиткових підприємств чи таких об’єктів, які не вписуються у нашу промислову стратегію, якої насправді немає. Влада замість того, щоб займатися системною фінансовою політикою, має намір розпродати не тільки прибуткові й потенційно прибуткові об’єкти, але й стратегічно важливі підприємства.
Про це у коментарі “ВВ” повідомив експерт інституту GROWFORD Олексій Кущ.
Наприклад, у перелік об’єктів, що дозволено приватизувати, увійшов харківський «Електроважмаш», що постачає тягові двигуни польському заводу Newag, історія якого є доволі успішним прикладом співробітництва держави і приватного бізнесу. У 2000-х підприємець Збігнєв Якубас реанімував держкомпанію на межі банкрутства та зробив ребрендинг. Враховуючи те, що він отримав замовлення від державної Польської залізниці, це дозволило йому привернути додаткові інвестиції, розмістивши акції на Варшавській фондовій біржі. Зараз компанія займає хороші позиції на своєму ринку виробництва локомотивів, отримуючи не тільки польські, а й міжнародні замовлення.
Проте виходить, що поляки можуть включити «Електроважмаш» у ланцюжок доданої вартості, щоб виробляти кінцевий продукт, а Україна чомусь купує тягу в США й фінансує «Дженерал Електрик» замість того, щоб замислитися над створенням аналогічного виробництва у нас. Тим більше, що в України є потужності і в Запоріжжі, і в Харкові, є ще й Крюківський вагонобудівний завод. Зрозуміло, що останній не виробляє локомотиви, але за певної держпідтримки з боку тієї ж «Укрзалізниці» така мета була б досяжною.
На мій погляд, Україна наразі не повинна продавати ті підприємства, які вже ніколи не зможемо побудувати і які у разі приватизації будуть знищені. Ми ніколи не побудуємо новий Одеський припортовий завод, «Електроважмаш», «Сумихімпром», «Турбоатом», нову залізницю, нову газотранспортну систему тощо. Такі підприємства можна приватизувати лише коли економіка на підйомі і за умов залучення ефективного системного інвестора, який продемонструє чітку програму розвитку об’єктів і доведе, що він буде кращим власником, ніж держава. Також він має взяти на себе жорсткі інвестзобов’язання, що не скорочуватиме виробництво і не звільнятиме людей. За таких умов держава отримає додаткові кошти до держбюджету, більше того, це може забезпечити зростання економіки.
Сьогодні не той час, коли до нас прийдуть системні інвестори. Наразі до нас йдуть «временщики», які викуплять підприємства з метою остаточно вичавити з них промисловий потенціал, щоб потім розпродати найбільш ліквідні активи у вигляді нерухомості і землі та порізати обладнання на металобрухт, як це вже було із цукровими заводами. Така приватизація призведе до того, що ми розпродамо свої стратегічні об’єкти, швидко ці копійки проїмо, а потім ці підприємства випадуть з економічного обігу й, відповідно, замість зростання ВВП отримаємо зворотний ефект у вигляді скорочення темпів економіки.
До речі, зацікавленість системних інвесторів Україною, як і рівень ефективності будь-яких реформ, вимірюється простим маркером – прямими іноземними інвестиціями, частка яких за останні декілька років знижується, особливо у співвідношенні з ВВП. Наразі інвестиції в реальний сектор економіки складають 600 млн доларів. У той же час компанії, які працюють в Україні, в тому числі з приватними інвесторами, щорічно виводять 6-7 млрд доларів у вигляді дивідендів, повернення інвестицій тощо. Тобто відбувається колосальний відтік капіталу.
Також у нас запроваджують гібридну приватизацію («Укрпошта», «Укрзалізниця», «Укртрансгаз» тощо), яка спрямована на задоволення інтересів груп впливу, які зараз тиснуть на нашу владу і яких цікавлять інфраструктурно важливі об’єкти. Шляхом часткової приватизації, продажу частини пакету акцій чи передачі в концесію групи впливу отримують інструменти контролю над господарською та фінансовою діяльністю компанії.
Інструмент гібридної приватизації розрахований на довжину політичного циклу. Адже до нас заходять «інвестори», які хочуть за 2-3 роки відбити свої вкладення і отримати 200-300% рентабельності. Тому фактично ми вкотре спостерігатимемо дерибан державної власності.
Leave a comment