Фільми, засновані на реальних подіях, особливо цінні та цікаві, але бувають дуже страшними. Американо-австралійський трилер режисера Ентоні Мараса під назвою «Готель Мумбаї» – яскраве тому підтвердження. Від цієї картини буквально відбирає мову. Бо такої жорстокості нам давно не показували…
26 листопада 2008 року група з десяти терористів на гумовому човні припливає з Карачі до узбережжя Мумбаї. Команди свого керівника вони отримують телефоном. Чоловіки ловлять таксі та роз’їжджаються по призначеним їм об’єктам. Вони відкривають шквальний вогонь з автоматів по натовпу пасажирів на вокзалі «Вікторія», розстрілюють поліцейську машину, кидають гранату у вуличному кафе і знову розстрілюють людей…
Відвідувачі кафе і випадкові перехожі в паніці кидаються до шикарного п’ятизіркового готелю «Тадж-Махал-палас». Менеджер наказує охороні впустити натовп. Однак разом із простими людьми до готелю потрапляють двоє терористів, а ще двоє вже знаходяться всередині. Вони відкривають вогонь і починається один суцільний жах… Натомість місцева поліція абсолютно безсила й не може знищити терористів. Силовики чекають на загін спецпризначенців із Делі… Однак для того, щоб останні дісталися Мумбаї, потрібно декілька годин… А часу у людей зовсім немає…
У центрі сюжету кілька героїв: молодий офіціант-сикх Аржун (Дев Патель), шеф-кухар Хемант Оберой (Анупам Кхер). американець Девід Дункан (Армі Хаммер) з дружиною Захрою Шамоні (Назанін Бон’яді) і дитиною, а також російський бізнесмен Василь Арчевський (Джейсон Айзекс)…
Насправді до цього кіно є дуже багато претензій. Ну, наприклад, щодо персонажів: вони прописані досить погано. Та важливо ось що… Кінематографісти регулярно нас лякають усілякими жахами. До крові, трупів, живих мерців ми вже давно звикли… Та й фільмів про усілякого року терористів зняли силу-силенну. От тільки насправді вони зовсім не страшні, бо вигадані. Натомість від «Готелю Мумбаї» відбирає мову. Події, зображені у фільмі, насправді жахають. Додивиться це кіно до кінця зможе далеко не кожен глядач, бо дуже важко… Творці стрічки намагались якомога детальніше відтворити події терористичних актів, і настільки захопилися, що, здається, перетнули межу. Звісно, про такі події треба пам’ятати, але чи варто демонструвати аж таку жорстокість на екрані? Чи повинна бути якась межа?.. Та й абсолютно незрозуміло, яку ідею хотіли донести до глядачів творці фільму… Бо ж після такого кіно просто жити не хочеться…
Євгенія ПРОРИВАЙ
