В Аристотеля є проста думка: той, хто не може керувати своїми пристрастями, не може керувати собою. А тим, хто не може керувати собою, керуватимуть інші
Ця думка – основа античного елітизму. Також основа пізніших меритократичних версій демократії – від американської республіки до наполеонівської імперії.
Читайте також: Українська мрія про майбутнє обростає метастазами популізму й безвідповідальності, багато в чому через “Слугу народу” – Казарін
Керування власними пристрастями, тобто поверхневими емоціями, що їх викликають випадкові зовнішні подразники, є основою давніх методик навчання/виховання, наприклад, грецької пайдеї.
У ХІХ столітті емоції випустили на волю. У ХХІ столітті ми опинилися в реальності, коли нам кажуть, що ми і є нашими емоціями. Тобто саме тим, що ми відчуваємо зараз під упливом зовнішніх подразників. І тепер емоції керують нами, а не ми – ними. І тому governance, урядування, руйнується скрізь: і як урядування собою, і врядування іншими.
Читайте також: Справжнім нині є конфлікт не між “правими” й “лівими”, а між поміркованими й радикальними
Але ми не є нашими емоціями. Ми є нашими глибинними почуттями, які тягнуться роками й не залежать від поверхонь. Ми є нашими глибинними історіями. Ми є нашими глибинними думками. Всі ці речі допомогли би нам керувати власними пристрастями, а отже – врядувати собою.
Але люди це вміння втратили. Та ще й хочуть врядувати країною. Чи цілим світом. Хоча не можуть навіть врядувати власними пристрастями. Хвилями на поверхні душі.