В основі вигаданої Вінцентієм Кадлубком наприкінці ХІІ століття історії про Смока (Дракона), який жив у Кракові (пізніше його кубло “локалізували” на Вавелі – узвишші, де була розташована королівська резиденція), було не протистояння героя та хтонічної потвори
Це сюжет про підступність, брехливість, безпринципну боротьбу за владу. Про базову основу політичної діяльності, одним словом.
У всьому цьому Смок відіграє, сказати б – фонову – роль. І по суті є “невинною жертвою”.
Якщо коротко, то вавельський дракон особливо не втручався у справи людей. У нього з ними була чітка та проста домовленість: певного дня йому приносять кілька туш корів/биків для поїдання, а за це – він не чіпає обійсть містян і селян.
Читайте також: Символічні відлуння Кримської війни: наша пам’ять досі в полоні російського дискурсу
Угоди дотримувались обидві сторони, все це було вже рутиною. Жодних інтриг, ніяких багатоходівок та складної дипломатії.
Але так тривало тільки доти, доки не виникло питання про спадкоємність влади в родині засновника Кракова – Крака. Одного дня його старшого сина знайшли мертвим, і два інші – переконали батька, що то все справа Смокових лап. Хоча на це нічого реально не вказувало й ніяких резонів у рептилії для такого безчинства – не було.
Батько відрядив середнього та молодшого сина покарати злочинну почвару. Тверезо оцінивши свої можливості, вони не стали, як у лицарських романах, іти в лобову атаку. А в день, коли традиційно Смокові приносили його пайок, підсунули в нього сірку. Зжерши цей отруєний обід, дракон вибухнув ізсередини.
Однак у перемоги не могло бути аж два бенефіціара – одразу по знищенню Смока молодший брат убив середнього. І прийшов до батька, розповівши свою версію подій. У якій, звісно, тварюка підступно вбила і другого брата. А він, у чесному бою та з відкритим забралом, переміг її, помстившись за рідних.
Ну й – так уже випадково сталося – закрив усі можливі питання щодо наступництва влади.
Читайте також: Про що розкажуть несвяткові реалії демократії. ФОТО
Але (хоча й не зовсім зрозуміло як – навряд чи у Смоковій печері були записувальні прилади чи ховалися невідомі свідки) правда з часом виплила.
Братовбивцю (і водночас браконьєра-винищувача рідкісних тварин) засудили до вічного вигнання. А Кракові наслідувала його дочка Ванда, чия роль у цих всіх подіях залишилася невідомою.
Яка мораль цієї історії? Можливо, вона в тому, що політична боротьба – справа свідомо аморальна, і між справжніми та декларованими мотивами політиків завжди прірва. А можливо – у тому, що існує певна “трансцендентна” справедливість, котра не дає остаточно запанувати ні фізично найсильнішим, ані найбезпринципнішим і підлим.
Хтозна…
Скульптура Вавельського Смока у Кракові – інтерактивна. Періодично вона дмухає полум’ям. Але якщо надіслати платне sms на вказаний на постаменті номер, можна “відтворити” шматочок цієї історії (коли дракон “вибухає”, зжерши сірку) потрібної для фото миті
