Якщо “потягнути за ланцюжок” і спробувати докопатися до історії появи того чи іншого свята, то, як казав один відомий у (дуже) вузьких колах класик, “багато чого може понавилазювати”
Розкручений до фантасмагоричних масштабів американською масовою культурою Геловін 3 своїй першооснові є передвечір’ям Дня пам’яті всіх святих (католицька церква святкує його 1 листопада). Власне й сама назва є скороченням слів “All Hallows Eve” – “напередодні Дня всіх святих”.
Згадування про активізацію нечистої сили о цій порі має свою логіку (“найтемніша ніч – перед світанком”). Образ зібрання всіх святих узятий із Біблії (зокрема – з Одкровення Св. Іоанна) і відсилає нас до Страшного суду, на якому праведні восторжествують, а нечестивців остаточно покарають.
Проте це лише “верхній пласт”, за яким приховано багато чого цікавого.
Початково це свято (“Всіх святих”) християни Заходу призначили на 13 травня. У цей день 609 року був освячений як християнська церква Св. Марії та всіх мучеників давньоримський Пантеон (Храм усіх богів). Нова символіка цього дня мала “перекрити” язичницьку: у Давньому Римі 9-го, 11-го та 13-го травня святкували Лемурії – дні пам’яті померлих. Римляни вважали, що в ніч напередодні цього свята стиралася межа між світами мертвих і живих. І завданням кожного голови родини було, за допомогою спеціальних обрядів, уберегти свою домівку від проникнення до неї “візитерів” із потойбіччя.
Давньоримський Пантеон (І-ІІ ст. н. е.)
Читайте також: “Убити Дракона”: краківська притча про базову основу політичної діяльності
У середині VIII століття Папа Григорій ІІІ освятив на честь Усіх святих одну з капел тогочасного собору Св. Петра. Відбулося це 1 листопада, і за якийсь час вирішено було перенести святкування саме на цей день.
Однак і тут не вдалося “розірвати” підтекстний зв’язок шанування святих із шануванням померлих як таких. Адже найвірогідніше дату освячення вибрали не випадково, а під упливом занесеної з Ірландії традиції.
За язичництва цього дгя там відзначали кельтське свято Самайн (Савань), яке християнські місіонери “перекодували” на День усіх святих.
До того воно водночас було і святом завершення збору урожаю, і днем пам’яті померлих (шанування предків).
Така “гібридність” відобразилася в атрибутиці святкування. Зокрема широкого вжитку набув “Джеків світильник” (назва пізніша, з’явилася не раніше XVIII століття) – вирізана з підходящого овоча людська голова, всередині якої горить свічка.
Він символізував ліхтар, який допомагав неприкаяним душам знаходити дорогу в замогильному лабіринті. Міг також слугувати “оберегом” для дому на період, коли “стиралася” межа між світами живих і померлих.
“Монополія” гарбуза на те, аби бути першоосновою цього артефакту – відносно недавня (ХІХ сторіччя). І пов’язана з агрономічними успіхами американських фермерів. У їхніх британських, шотландських та ірландських предків для цього частіше послуговувалися ріпою та бруквою.
Читайте також: 83 роки тому почалися розстріли в урочищі Сандармох. Що це означає для України
Радше християнські, аніж поганські корені у традиції випрошування солодощів.
У підтексті цього дійства йдеться про те, що цукерки видають “в обмін” на молитву за впокій душі предків господаря дому.
Взаємопроникнення різнорідних/різнокультурних свят спричинило плутанину.
Спочатку люди зверталися до потойбіччя / світу духів і привидів напередодні власне свята Всіх святих (тобто – 31 жовтня). І ця традиція багато де збереглася, попри те, що католицька церква ще з Х століття закликала згадувати про померлих вірних не до, а після святкувань (2 листопада).
Адже символічна пам’ять про своє коріння в усіх народів сягала глибше, ніж християнська ера (а запропонований церковниками день пам’яті померлих мав на увазі згадку лише тих із них, які були хрещені).
Отже, історія відзначення Геловіну – це свідчення про одну зі спроб адаптувати до християнства древнішу містичну традицію.
Певних успіхів на цьому шляху досягли.
Однак півтора тисячоліття для повної конвергенції виявилося недостатньо…