New York Times вибухнув істинним панегіриком на адресу українського спецназу в Афганістані: де західні вояки не змогли, прийшли наші козаченьки і всіх порятували! Бо українці, мовляв (пише кореспондент), уже сім літ знають, що таке війна, і почім справжня небезпека. Авжеж, дякуємо, що помітили, пише у своєму блозі письменниця Оксана Забужко, інформує UAINFO.org.
Приємно, коли твою країну хвалять, але подумалося про інше. Якраз напередодні знайома, що жила в Боснії, згадувала, як їй тамтешні мешканці, зачувши, що вона з України, ледь не руки цілували, дякуючи за наших миротворців 1995-го – наші тоді врятували в Боснії 10 тис. душ, ціле мусульманське селище (Жепу), не допустивши другої Сребреніци (докладніше про цю історію див. за лінком у коменті), тоді як голландці просто здали мирне населення генералові Младічу на заріз і перепуджено вшилися (прекрасно про це пише Славенка Дракуліч у “Вони б і мухи не скривдили”, прекрасний фільм-звинувачення “Quo Vadis, Aida?” – про Сребреніцу, в т.ч. й про ганебне поводження голландських миротворців – зняла торік Ясміла Жбанич, це взагалі один з обов’язкових до перегляду фільмів цього століття!), – і як же воно так цікаво виходить, що наших козаченьків тільки оце тепер помічено – які вони круті: тільки після того, як об них російська армія обламала зуби?..
А тепер, може, завдяки цим – і тих, з 1995-го згадають?..
І ми згадаємо. І вже не повіримо, коли нам казатимуть, ніби ми “small nation”. А відповідатимемо, що ми взагалі-то споконвіку – найкращі воїни, народ кшатріїв, у нас і в гімні так співається: “докажем, що ми, браття, козацького роду”, – а хто про це не знає й вирішив, ніби нас можна так само легко перелякати, “зробивши козу”, як генерал Младіч голландців або Путін Європу, – той хай потім нарікає на себе.