Сплеск насильства (зараз у США, раніше у Франції, навколо каталонського референдуму тощо) свідчить про одну річ: немає ніякої “каналізації насильства”. Немає ніякого механізму “громовідведення” та “компенсації”. Насильство породжує ще більше насильства – й усе.
Це почалося з масової культури. Із романтизації насильства в літературі та кіно. Для мене симптомом був іще “Бійцівський клуб” – геніальний твір, але характерний симптом: людям стало нудно без насильства й ризику.
Читайте також: Заворушення у США є добрим прикладом того, до чого призводять популізм і політика “простих рішень”
Далі агресія йшла спіраллю на екранах (кіно, соцмережі), а зараз вона вже виливається в офлайн. Таке вже було не раз в історії людства. Наприклад, перед Першою світовою. Спочатку люди захотіли воювати, і лише потім стали воювати в реалі.
Наївно було думати, що чим більше насильства стає на екрані, тим менше ми хочемо його в реальному житті.
Читайте також: Чотири передумови зростання кількості злочинів із застосуванням вогнепальної зброї
Насильство не залишається в онлайні. Воно перетікає в офлайн. Це не фізична “енергія”, яка завжди постійна. Насильство – енергія, яка породжує сама себе. І живе за логікою “чим більше – тим іще більше”. Кожне насильство породжує бажання ще більшого насильства у відповідь – аж поки не стає занадто пізно, і все не потопає в ріках крові.
Звісно, є для цього об’єктивні причини, але винні передусім ті, хто розпалює насильство у словах, емоціях, мові ненависті тощо. Вони випускають джина, якого потім у пляшку ніхто запхнути не зможе.