Site icon Вечерние Вести

Ще один удар по медіа?

Нещодавно Мінкульт презентував мегаскандальний законопроект про протидію дезінформації. Він передбачає драконівські покарання для журналістів і блогерів, а також створення посади уповноваженого з питань інформації, який може стати сучасним інквізитором для ЗМІ. Ця ініціатива неабияк налякала усю медіаспільноту. Проте майже поза увагою громадськості залишився ще один «цікавий» законопроект про медіа №2693 авторства «слуг народу» під керівництвом Олександра Ткаченка. Він може ще більше ускладнити життя усім медіа.

Це один з найгірших законопроектів, які доводилось читати. Так, в Інституті масової інформації зазначають, що викладення норм є несистемним і неструктурованим: «Унаслідок несистемності, відсутності загальної і спеціальної частин одні й ті самі норми багато разів повторюються в різних статтях, причому вони можуть мати різне значення залежно від статті. Багато термінів у тексті законопроекту не узгоджуються з визначеннями, наведеними на початку законопроекту…».

Дочитати це творіння до кінця (документ налічує 175 сторінок) зможе тільки справжній відчайдух! Чесно кажучи, не віриться, що автором цього законотворчого «дива» є професійний медійник Олександр Ткаченко. Йому навіть можна пробачити «славнозвісний» закон про столицю з ратушами та магістратами. Але щоб так плавати у своїй рідній сфері… Після вивчення документа розумієш, що у ЗМІ нині є одні обов’язки. А от про права та захист журналістів, здається, зовсім забули.

Однією з найцікавіших є стаття 4 про свободу діяльності у сфері медіа:«Діяльність у сфері медіа ґрунтується на принципах свободи поширення та отримання інформації, свободи діяльності суб’єктів у сфері медіа, у тому числі вільного визначення змісту інформації, та свободи господарської діяльності… Обмеження зазначених свобод може здійснюватися лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя». Насправді усе що завгодно можна підвести під ці обмеження, будь-яку критику!

У документі є багато суперечливих та навіть безглуздих норм. Так, у ньому сказано, що при реєстрації друкованого засобу масової інформації окрім об’язкових вихідних даних (періодичність виходу, територія розповсюдження) варто зазначати наклад видання. Але ж це не сталий показник.

Також зазначено, що обов’язкову реєстрацію мають пройти «суб’єкти, що здійснюють мовлення без використання радіочастотного ресурсу, суб’єкти у сфері друкованих медіа, провайдери аудіовізуальних сервісів, а також суб’єкти у сфері медіа, в тому числі й нерезиденти України, які надають користувачам на території України доступ до своїх медіасервісів на умовах, що передбачають оплату користувачами доступу чи користування такими медіасервісами». Тут усе зрозуміло, а от далі написано, що суб’єкти у сфері онлайн-медіа та платформи спільного доступу до інформації самостійно приймають рішення про реєстрацію. Де ж логіка? Реєстрація або потрібна, або ні.

До того ж суб’єктів у сфері аудіовізуальних медіа, провайдерів аудіовізуальних сервісів та постачальників електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного ресурсу зобов’язують щорічно звітувати про структуру власності. Та чи це допоможе встановити реальних власників? Звісно ж ні.

Але найголовніше ось що. У документі визначається, що органом державного регулювання діяльності у сфері медіа, а також органом нагляду (контролю) є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Тобто вона контролюватиме діяльність усіх ЗМІ! З якого це дива? Та й повноваження регулятору дають неабиякі…

І тут виникає питання: чи можна довіряти цій структурі? Хто на неї впливає? А ще пригадайте усі скандали, які розгорталися навколо Нацради…

Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, коментуючи законопроект, зазначав, що в ньому є багато прогалин, котрі можуть створити для засобів масової інформації великі проблеми.

«Насамперед звертаємо увагу і критикуємо момент, що всі друковані засоби масової інформації за новим законом будуть підпорядковані Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення. Відповідно базовий профільний Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» повністю скасовується.

У цій ситуації вважаємо, що недоцільно скасовувати Закон про пресу на підставі лише того, що він приймався давно – в 1992 році. Адже це базовий закон, який передбачає гарантії журналістської незалежності, захищає права журналістів, дає певні гарантії невтручання цензури в їхню діяльність, унормовує питання друку… Підпорядковування друкованих засобів масової інформації телевізійному регулятору викликає нерозуміння і опір», – констатував Сергій Томіленко.

Поміж тим нещодавно комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендував направити на розгляд парламенту законопроект №2693 «Про медіа». Для чого такий поспіх? Чи не краще було б провести широке обговорення цього сумнівного законопроекту? Це дуже потрібно, здається, тільки самим журналістам. Влада ж, скидається на те, вирішила оголосити війну ЗМІ.

Марія АНІНА

“Вечірні Вісті” 

Навигация по статье

 

 

 

Exit mobile version