Анонсована «зеленою» командою велика приватизація наближається на всіх парах. За дорученням президента до 1 грудня Кабмін має розпочати підготовку до неї великих держкомпаній. Перший конкурс із продажу держвласності має відбутися не пізніше 1 квітня 2020 року.
Фонд держмайна отримав нового голову, а уряд призначив інвестиційних радників, які за кругленьку суму винагороди підготують чотири об’єкти до продажу. Парламент також допомагає виконати доручення президента, ухваливши у першому читанні законопроект №1054-1, яким пропонується скасувати перелік заборонених до приватизації підприємств. Ці кроки свідчать про серйозність намірів щодо великої приватизації та про бажання пришвидшити її темпи, але чи не вийде так, що поспіхом Україна позбавиться стратегічних об’єктів?
Нещодавно міністр економіки, торгівлі й сільського господарства Тимофій Милованов заявив про розблокування приватизації Одеського припортового заводу, вугільної компанії «Краснолиманська», єдиного в країні підприємства з повним технологічним циклом виробництва генно-інженерних інсулінів «Індар», заводу «Електроважмаш» та Об’єднаної гірничо-хімічної компанії.
При цьому представники влади не втомлюються повторювати, що стратегічні підприємства не будуть виставлятися на торги.
«У держави має залишитися тільки те, що є стратегічним, що крім функції заробляння грошей ще й виконує якусь соціальну функцію або є стратегічно важливим з точки зору безпеки. Все інше має бути віддано приватному ефективному власнику, тому що кожного разу, коли державним або комунальним майном безгосподарно розпоряджається якийсь менеджер, ми ризикуємо мати там корупцію, і ми її там завжди маємо», – заявив під час одного з телеефірів прем’єр-міністр Гончарук.
Він також вважає, що у держави в управлінні повинні залишитися лише об’єкти природної монополії. При цьому він не проти навіть на такі підприємства заводити приватний капітал «на якусь міноритарну частку».
Повний перелік об’єктів державної власності, які мають намір пустити з молотка, поки що невідомий. Але навіть по тих підприємствах, які вже точно продадуть, є певні питання. Наприклад, деякі з них приносять високі доходи в бюджет, а деякі є єдиними, хто виробляє той чи інший продукт в Україні. Це, наприклад, стосується виробництва інсуліну. В економіці, як і в політиці, немає друзів чи братів. Якщо завод викуплять, де гарантія, що його штучно не зроблять банкрутом задля зменшення конкуренції? Тоді доведеться закуповувати ці препарати, від яких в буквальному сенсі залежить життя людей, значно дорожче за кордоном. І не просто закуповувати, а вже залежати від порядності постачальників, щоб вони постачали інсулін вчасно і щоб ніхто не постраждав від ненавмисної чи навмисної зупинки.
Такі застереження можна представити по кожному об’єкту, що буде виставлений на торги. І те, що їх куплять за мізерною ціною – ще півбіди. Розпродамо все – збільшимо свою залежність по багатьох фронтах. А що далі? Хоча велику приватизацію і схвалює МВФ, жити в цій країні нам. Тому, напевне, варто призупинити шалений темп й добряче замислитися над тим, які об’єкти нізащо не можна продавати заради України й українців. Час для цього поки що є.
Олена САФОНОВА