Це був перший геноцид століття геноцидів. Цей злочин був скоєний у нікому не відомій тоді Намібії і тому не набув широкого розголосу. Кати не дуже витратилися на знищення 70% народності гереро і 50% народності нама (всього 75 тисяч людей). Вони просто померли від голоду і спраги…
Йшов 1904 рік, світові імперії ділили між собою африканський континент. Південно-Західна Африка дісталася Німеччині. Аж до літа 2019 року, відтоді як минуло 115 років, ніхто не наважувався вимовити страшне слово «геноцид», поки нарешті в липні нинішнього року це не зробив голова верхньої палати парламенту Німеччини Даніель Гюнтер.
Міністр співпраці та розвитку Німеччини Герд Мюллер під час свого візиту в африканську країну констатував: «Очевидно, що злочини і звірства, скоєні в період з 1904 по 1908 рік, являли собою те, що ми сьогодні називаємо геноцидом».
Щоб зрозуміти те, що сталося, необхідно перенестися в 12 січня 1904 року. Берлінська конференція, організована канцлером Бісмарком, визначила розділ континенту (за винятком Ліберії, країни, створеної США для повернення своїх колишніх рабів) між європейськими столицями з метою хижацької експлуатації ресурсів африканської країни, причому не тільки природних, а й людських.
Німеччина в Намібії стала розробляти корисні копалини і відкрила великі родовища алмазів, золота, міді та платини. У 1904 році населення країни становило близько 200 тисяч темношкірих, які працювали на рудниках на положенні рабів. Ними керували близько 2500 німців, 1300 африканерів-поселенців і 400 англійців. Колонізатори вважали місцеве населення не більше ніж робочою силою.
Зрештою, місцеві жителі повстали. Ополченці народності гереро захопили кілька садиб, що належали білим, оточили міста Окаханджа і Віндхук, зупинили рух по залізниці Осона. Тоді Німеччина відправила на придушення повстання 14 тисяч військовослужбовців під командуванням генерала Лотар фон Трота.
Фон Трота відхилив прохання гереро стати підданими Німеччини і наказав покинути країну, якщо вони хочуть залишитися в живих. Після переслідування гереро піщаною місцевістю німецькі військові змусили їх сховатися в області Омахеке, відомій як «піч Бога» і розташованій у західній частині пустелі Калахарі, де мало джерел води і немає ніякої їжі.
Генерал фон Трота віддав наказ виставити озброєну охорону біля кожного колодязя і відкривати вогонь по кожному дорослому гереро, який наблизиться до колодязя, страчувати тих, хто вирішить здатися, і отруювати воду, скидаючи трупи в колодязі.
Коли німецькі війська за кілька місяців просунулися вглиб території, вони побачили людські скелети по всій пустелі. Деякі з них лежали навколо величезних воронок, виритих у землі у відчайдушній надії знайти воду. Вижили лише близько тисячі гереро, яким вдалося дістатися до британських володінь.
Якщо говорити про способи масового знищення людей, то важко знайти більш дешевий і ефективний, ніж штучно викликаний голод, що продемонстрував Сталін в Україні в 1930-ті роки, а зараз практикують польові командири в Ємені та Південному Судані. Тисячі людей померли від голоду і спраги, в них навіть ніхто не стріляв. Це було зроблено навмисно з розрахунком на знищення якнайбільшого числа людей і винищення цієї народності.
Жорстокість німців на цьому не закінчилася. Вони створили перший в історії концтабір під назвою «Акулячий острів», який проіснував з 1904 по 1908 рік. У ньому загинули тисячі гереро і нама.
Британські підприємці, які працювали в Південно-Західній Африці, повідомили про всі ці злочини в Кейптаун, і скандал докотився до європейських дипломатичних відомств. Лише тоді Вільгельм II і фон Трота припинили геноцид. За лічені місяці вони винищили 70% гереро і 50% нама, хоча, найімовірніше, це занижені цифри.
Мужньо вибачившись, міністр Мюллер зобов’язався виплатити компенсації жертвам тих звірств і зараз веде переговори з Намібією про суму репарацій і програми допомоги розвитку.
Альберто РОХАС,
El Mundo (Іспанія)
(Матеріал публікується зі скороченнями)