Анкара у зовнішній політиці все частіше йде ва-банк. За доволі короткий проміжок часу маємо придбання в РФ «С-400», геологорозвідувальні роботи в економічній зоні Кіпру та тимчасове припинення угоди про реадмісію мігрантів із ЄС. І хоча все це більше схоже на наміри Ердогана злитися в екстазі з російським диктатором, насправді Туреччина грає свою гру.
Туреччина не вперше лякає Євросоюз відкриттям кордонів для мігрантів. Ціна питання – безвізовий режим та вступ до складу ЄС. Але у 2016-му Анкара вже вдавалася до маніпуляцій на тему нелегалів, отримала гроші (зараз турецькі чиновники кажуть, що не в повному обсязі. – Прим. авт.) і заспокоїлася.
Західні аналітики часто кажуть, що диктаторський режим Ердогана стає на заваді євроінтеграції країни. Але будемо чесними: ЄС не бачить густонаселену Туреччину, яка межує з найгарячішим регіоном світу, у складі країн Співдружності. Та й Туреччині насправді це не потрібно, адже тоді доведеться грати за загальноєвропейськими правилами та поступатися власними інтересами. А ось вибити під прикриттям європрагнень додаткові гроші чи пільги – зовсім інша справа.
Те ж стосується і взаємовідносин із НАТО. Придбання зенітних ракетних комплексів «С-400» навряд чи є зближенням із Росією (історія взаємовідносин цих країн залишається незмінною віками. Та й зараз ніщо не заважає Анкарі активно займатися з Москвою торгівельно-економічною діяльністю, а за потреби збивати російський Су-24. – Прим. авт.). Скоріше це демонстрація самостійного вибору. Поки що такі дії Ергодана нагадують собаку, який зірвався з повідка й насолоджується свободою, але так, щоб хазяїн був у полі зору. Але що буде далі, подивимося.
Історія з бурінням свердловин в економічній зоні Кіпру взагалі є територіальною міткою, адже роботи проводяться на підставі ліцензій уряду так званої Турецької Республіки Північного Кіпру, яку, крім Туреччини, не визнає жодна країна світу. Тому Анкара чемно приймає посилення санкцій з боку ЄС та США, але продовжує робити свою справу, чим нагадує путінську Росію.
Враховуючи поведінку країни-агресора в Україні, можливо, Заходу варто замислитися над тим, що погрожувань пальцем та санкційного тиску вже замало, щоб заспокоїти імперські амбіції. Якщо висновків не буде, Туреччина стане регіональним лідером й змусить до себе дослухатися.
Олена САФОНОВА