Щовечора телебачення Туркменістану пригощає народ цієї країни нескінченними розповідями про діяння її президента, який володіє багатьма талантами.
На минулому тижні, наприклад, в новинах показали, як 62-річний президент Гурбангули Бердимухамедов гортає папери за столом, заваленим пучками лікарських трав і рослин, а потім дивиться відеокліп, в якому він бренькає на гітарі поруч зі своїм онуком Керімгули, що грає на клавітарі. Телеведучий пояснює, що президент закінчує свою одинадцяту книгу про рослини. Потім транслюється трихвилинний репортаж про те, як Бердимухамедов грає зі своїми онуками і кошенятами…
Як свідчать щовечірні новини, Бердимухамедов – чудовий водій гоночного автомобіля, гравець у гольф, автомеханік, велосипедист, влучний стрілець, любитель собак і жокей, що носить офіційний титул народного коняра.
Його подвигам ритмічно аплодують вишикувані в шеренги заводські робітники і солдати. Час від часу з натовпу вибігають люди, щоб вручити йому абсолютно однакові букети квітів. І кожен із його шанувальників схиляється перед президентом у низькому поклоні…
Така збірна солянка з екстравагантних новин дає багату поживу для світової преси. Але хоча на міжнародній арені фігура Бердимухамедова викликає загальні веселощі, його сміховинний культ особистості приховує дещо набагато тривожніше.
Позаминулого тижня лондонський Центр зовнішньої політики засудив цю центральноазійську державу, назвавши її закритим і самовладним режимом, що поступається тільки Північній Кореї. Аналітичний центр заявив, що 5,7-мільйонне населення цієї пустельної країни стоїть на межі катастрофи. На голод і гіперінфляцію накладаються масштабні порушення прав людини, і все це супроводжується вторгненням у приватне життя людей.
Центр зовнішньої політики в своїй доповіді вказує на дефіцит основних продуктів харчування, брак готівки в банкоматах і зростаюче безробіття. На чорному ринку за один долар дають 18 манатів, тоді як офіційний курс – 3,5.
Іноземні репортери рідко отримують в’їзні візи в цю країну, а туркменські ЗМІ в основному належать державі. Але громадяни передають деяку інформацію за кордон емігрантським виданням, або її збирають із величезним ризиком для себе нечисленні незалежні кореспонденти, які працюють анонімно.
«Люди встають дуже рано, щоб зайняти чергу до державного магазину, тому що там такі продукти, як борошно і цукор, коштують трохи дешевше, ніж на ринку, – розповідає 33-річний репортер Руслан Мятієв, який виїхав із Туркменістану в 2008 році і створив у Нідерландах вебсайт Turkmen.news. – Я знаю сім’ї, які живуть на макаронах і хлібі. Їм не по кишені навіть фрукти, яких вдосталь, а влітку вони дуже дешеві. І в цей самий час держава витрачає 2,3 мільярда доларів на будівництво автобану, що є дуже ризикованим проектом. Будує його компанія, якою керує зять президента».
Економічний спад у Туркменії почався в 2016 році, коли російський енергетичний гігант «Газпром» припинив купувати у цієї республіки природний газ, що є основним джерелом її доходу.
Китай вже змінив Росію як головного покупця туркменського газу. Однак низькі ціни беруть своє, оскільки економіку, в якій домінує держава, неможливо диверсифікувати, а значна частина виручки пішла на погашення китайських кредитів на суму 10 мільярдів доларів, які були виділені на розвиток інфраструктури.
Значна частина робітників у державному секторі втратила роботу. Згідно з однією оцінкою, за останні 10 років з Туркменії виїхала велика кількість жителів – 1,9 мільйона чоловік – в основному до Туреччини, Росії і Казахстану.
Вважається, що виробництво бавовни минулого року склало лише третину від офіційного показника в один мільйон тонн. Десятки тисяч працівників державного сектору, включаючи вчителів та лікарів, щороку змушені працювати на бавовняних полях у період збору врожаю.
Організація «Трансперенсі Інтернешнл» відводить Туркменії 161-ше місце серед 180 країн в індексі сприйняття корупції.
Опозицію безжально пригнічують, і ніхто не може виступити проти Бердимухамедова, якого називають «Аркадагом», або захисником.
«Безглуздість туркменського режиму не повинна маскувати його жорстокість», – сказав в інтерв’ю директор Центру зовнішньої політики Адам Хаг.
Він бачить в економічному спаді хорошу можливість посилити тиск на Туркменістан, який шукає допомоги де тільки можна. Він хоче, щоб західні країни і міжнародні кредитори в обмін на інвестиції та кредити вимагали дотримання прав людини.
Однак реальних можливостей для змін як і раніше вкрай мало.
Том ПАРФІТТ
The Times, ВеликаБританія
(Матеріал публікується зі скороченнями)