Головою Єврокомісії вперше в історії стала жінка. Минулого тижня 383 голосами при мінімально необхідних 373-х Європарламент проголосував за міністра оборони Німеччини Урсулу фон дер Ляєн, яка до цього багато працювала на інших посадах в уряді Ангели Меркель. І Євросоюз, і Україна можуть дивитися на це призначення із певним оптимізмом.
Не можна сказати, що посада голови Єврокомісії до пані фон дер Ляєн припливла на тарілочці із блакитною облямівкою. Партнери по коаліції дуже хотіли бачити на цьому місці Манфреда Вебера, але проти нього були принаймні 10 лідерів країн із 28-ми. У першу чергу був проти президент Франції Емануель Макрон. Тому як тільки стало відомо про номінацію міністра оборони Німеччини на пост голови ЄК (до речі, її кандидатуру висунули Макрон із Дональдом Туском), колеги по коаліції розпочали активно їй «допомагати». Вони розгорнули кампанію по дискредитації пані Урсули попри те, що раніше вважали її наступницею Меркель на посту канцлера Німеччини.
Урсулу фон дер Ляєн звинувачували у розтратах, неналежному управлінні міністерством, у результаті чого німецька армія страждає через нестачу обладнання та кадрові проблеми. «Закляті друзі» пригадали їй навіть старі звинувачення у плагіаті в кандидатській дисертації попри те, що раніше фон дер Ляєн відстояла свою репутацію, довівши, що її робота цілком автентична. Вишенькою на цьому «торті» стало те, що на самміті в Брюсселі на рівні лідерів країн Меркель єдина, хто утрималася на голосуванні за свою співвітчизницю – всі інші голоси були «за». І в цьому є логіка.
Адже ставши міністром оборони у 2013 році вона щорічно брала участь у міжнародних заходах, включаючи Мюнхенську конференцію та різноманітні саміти ЄС та НАТО. І на всіх цих майданчиках вона казала про необхідність розширення оборонної співпраці в ЄС та посилення обороноздатності держав – членів Співдружності. І не просто казала, а робила. Їй вдалося домогтися збільшення оборонного бюджету Німеччини із 32,4 млрд євро у 2014 році до 43,2 млрд євро у 2019-му, що складає 1,35% ВВП. Це, звичайно, далеко від 2%-ї планки НАТО, тим не менше тенденція до зростання є.
Крім того, пані міністр здобула репутацію майстра переговорів, налагодивши добрі відносини із ключовим партнером – Францією. Тому не дивно, що саме її підтримав Макрон, а разом із ним лідери країн ЄС та врешті-решт минулого тижня й Європарламент.
Тому Євросоюз отримує в особі Урсули фон дер Ляєн не просто єврооптиміста, а борця за Співдружність, яка, до речі, висловлюється за розширення учасників ЄС, наголошуючи, що двері Європейського союзу потрібно тримати відкритими для Балкан та країн Східної Європи.
Україна також поки не може нарікати на новообрану голову Єврокомісії. Адже пані фон дер Ляєн відома своїм критичним ставленням до РФ. Щодо країни-агресора вона виступає за діалог із позиції сили.
«Росія – наш сусід і залишиться нашим сусідом. Крапка. Кремль не прощає слабкості. З позиції сили, яку ми створили за останні роки, ми можемо вступити в діалог у будь-який час», – заявляла вона вже після номінації на пост глави ЄК.
Також вона послідовно підтримувала економічні санкції проти РФ, і вже на посаді голови Єврокомісії виступила за їх продовження. Крім того, фон дер Ляєн наголошувала на тому, що Росія порушила Договір про ракети малої та середньої дальності. А щодо «Північного потоку – 2» має позицію, яка кардинально відрізняється від лінії німецького уряду, який радо просуває цей вбивчий для України проект.
«Те, що робить Путін, – це постійна провокація. Він підбурює до конфліктів і дестабілізує, підспудно провокуючи кризи», – казала вона у 2018-му.
Після нападу на українські кораблі та ув’язнення наших моряків міністр оборони Німеччини закликала звільнити бранців та віддати військову техніку. Правда, були в її риториці притаманні на той момент багатьом країнам ЄС меседжі про надання доказів щодо подій 25 листопада та заклики до обох сторін сприяти «деескалації конфлікту». Але, поговорюють, пані фон дер Ляєн відкрито посперечалася із Меркель на початку березня, коли США на знак підтримки України запросили Німеччину провести спільні навчання в акваторії Чорного моря та пройти Керченську протоку. Міністр оборони наполягала на тому, що потрібно відправляти німецький корабель, натомість пані канцлер побоювалася, що із суднами союзників відбудеться те ж саме, що і з українськими. Врешті-решт останнє слово сказала Ангела Меркель, яка послалася на позицію Петра Порошенка, який доводив, що такі дії є недостатніми для вирішення проблеми, оскільки він добивається постійного доступу до Керченської протоки.
Тому скоріш за все Україна в її обличчі отримає надійного та послідовного партнера. Інша справа, що без підтримки Європарламенту, який після травневих виборів роздроблений, наче горіх, це буде складно. Враховуючи те, що до компетенції ЄК належать питання відносин із Україною, в тому числі й надання макрофінансової допомоги, нам врешті-решт також потрібно перейти від імітації реформ до справжніх дій. В іншому разі матимемо проблеми, адже німецький прагматизм погано переносить страждання й зітхання, які традиційно закінчуються фразою: «Тьотю, дайте грошей».
Антоніна МІРОШНИЧЕНКО