Наймасштабнішу політичну кризу в Молдові, яка фактично призвела до двовладдя, схоже, врегульовано. Стара влада йде, навіть Конституційний суд відмінив свої попередні рішення, тим самим легітимуючи уряд Майї Санду.
Передумови політичної кризи були помітні ще в лютому, коли за результатами виборів до парламенту Молдови пройшли чотири партії. Найбільшу кількість мандатів отримала проросійська Партія соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ), яку очолює Зінаїда Гречана, лідером якої до 2016 року був президент країни Ігор Додон. Другою за кількістю депутатів стала Демократична партія Молдови Володимира Плахотнюка. Третє місце посів прозахідний блок партій ACUM («Зараз») – лідери Майя Санду і Андрій Нестасе. Четвертою партією стала партія «ШОР», але враховуючи те, що в її представників всього 5 мандатів, головні баталії й перемовини про формування коаліції точилися саме в трьох вище вказаних партіях.
Згідно із Основним законом Молдови, у разі неможливості сформувати парламентську більшість впродовж трьох місяців Конституційний суд може ухвалити рішення про розпуск головного законодавчого органу країни й дати добро на проведення дострокових виборів. Здавалося б, коаліція без партії Плахотнюка, в руках якого зосереджена вся влада в країні, була майже неможливою. Але, як то кажуть, щось пішло не так. З партією олігарха, попри нескінченні раунди перемовин, коаліцію утворювати не хотіли.
І ось КС, який, подейкують, також підпорядкований Плахотнюку, заявив, що останнім терміном формування уряду є 7 червня, а 8-го оголосив про розпуск парламенту. І саме в цей день на екстреному засіданні відбулося створення коаліції двох антагоністів – ПСРМ та ACUM, прем’єр-міністром було призначено Майю Санду. Щоправда, засідання проводилося в напівтемній сесійній залі (технічні працівники вирішили не виходити на роботу). Депутати з новоствореної коаліції заявили про визнання Молдови «захопленою державою», прозоро натякаючи на те, що всі ключові посади країни контролюються Плахотнюком.
Наступний випад був вже з боку Конституційного суду. Він визнав неконституційними всі призначення нової коаліції, навіть ті, яких ще не було. Також КС відсторонив Додона з посади президента й призначив замість нього виконуючого обов’язки прем’єр-міністра демократа Павла Філіпа, який видав указ про розпуск парламенту й призначив дату дострокових виборів на 6 вересня. Але депутати та новий уряд проігнорували таке рішення, що дало змогу вже Плахотнюку казати про узурпацію влади новою коаліцією.
Через це у Молдові спостерігалося двовладдя: і старий, і новий Кабміни проводили засідання, і стара, і нова влада вважали себе легітимними. Невідомо, як розвивалася б політична ситуація в цій країні, якби не відмова Демократичної партії від влади та заява про відставку уряду Філіпа, яка поклала легітимацію уряду Майї Санду на Конституційний суд, який буквально за п’ять хвилин відмінив своє рішення щодо неконституційності всіх призначень нової коаліції задля розблокування роботи державних інституцій. Сам Плахотнюк, який із своєю командою готувався боротися за владу до останнього, після зустрічі з послом США в Молдові здався й навіть виїхав із країни. Правда, пообіцяв повернутися й стати активною опозицією…
До речі, поки вирували пристрасті, світ закликав врегулювати політичну кризу в Молдові шляхом переговорів й дуже обережно починав вважати нову коаліцію легітимною. І тут доволі цікавим є те, що таку підтримку висловили Єврокомісія, найбільша фракція Європарламенту, посольство США в Молдові та… Росія. І не просто на рівні посольства. Путін пообіцяв підтримати проросійського Додона і його партнерів по коаліції в боротьбі «з олігархічними структурами, які узурпували владу».
Зрозуміло, що зараз Молдова може святкувати кінець двовладдя. Але невідомо, як довго може протриматися коаліція, одна частина якої тягне республіку до обійм путінської Росії, а інша не збирається зраджувати обраному курсу євроїнтеграції. Звичайно те, що саме Санду очолює уряд, дає певну надію на подальшу долю Молдови. Але доки в цій державі будуть популярні проросійскі настрої, Путін намагатиметься максимально розіграти молдовську карту задля того, щоб знов зробити республіку частиною своєї імперії. Тому, попри розв’язання політичної кризи в Молдові, Україні варто дуже уважно слідкувати за розвитком подій, адже доля й курс нашого сусіда може прямо відбитися на нас.
Антоніна МІРОШНИЧЕНКО