Порочне смертельне коло безвідповідальності. Маю визнати, на цей пост мене надихнула дискусія в телевізорі з Дмитром Гнапом і одним ресторатором. Обидва пробили дно, дозволяючи собі дискредитувати вакцинацію. Один використовував дешеву демагогію, на зразок “Поки Богатирьова не відповість за шмурдяки з вакцин у 2012 році, не можна змушувати людей вакцинуватися”, що де-факто означає, нехай люди помирають під приводом того, що Богатирьова не сидить. А другий просто казав, що він і його друзі здорові, а тому його ресторан не буде підтримувати карантин. Бо смерті інших людей – то вже не його проблема. Це було важко витримати. Люди свідомо йдуть в телевізор і кажуть такі речі, які призводять до смертей інших людей. І роблять це або від невеликого розуму (привіт, ресторатор), або намагаючись здобути політичний капітал (привіт, Дмитро Гнап). Політичний капітал на смертях.
Про це на власній сторінці у Facebook пише Сергій Фурса, інформує UAINFO.org
В Україні рекордна смертність. По 700 людей на день. І це тільки офіційно. Надлишкова смертність складає більше тисячі людей на день. В лікарнях не вистачає кисню. Не витримують навантаження лікарі. Ми в трійці лідерів у світі по цьому показнику. І це на другий рік пандемії. Коли у світі повно вакцин. Коли давно можна було підготуватись до хвилі епідемії, навіть якщо ви любителі, а не майстри спорту з боротьби з коронавірусом. І все це відбувається у той час, коли Європа вже вакцинувалася, коли там навантаження на лікарні мінімальне. Коли є тисячі наукових досліджень. Коли це вже не незнайома хвороба, а ворог, який добре відомий. І вірус Дельта, який зараз вирує в Україні, дуже довго йшов до нас. З літа.
Чому ж? Що не так з Україною? По-перше, треба відповісти на питання, як можно було запобігти цій ситуації.
Єдина відповідь на будь яку епідемію – це вакцинація. Якщо це вірус і вакцина існує. Все. Це єдиний спосіб побороти епідемію. Варіант “всі перехворіють” не працює, бо такої кількості хворих не витримає медична система. Є ще варіант вічний локдаун, тобто карантин, але тут вже не витримає економіка. Як результат – вакцинація, це просто єдиний вихід. І наука допомогла. В рекордні строки після небаченої концентрації фінансових ресурсів ми отримали цілий набір різних вакцин. І цивілізовані країни вакцинувалися.
Так, на початковому етапі був дефіцит вакцин для бідних країн. В тому числі і для України. Так, корупційні мутки українських чиновників затримували прибуття вакцин в Україну. Привіт міністру Степанову, який зараз ходить по ефірам і виглядає як герой. Ще один герой на смертях.
Але вже з літа такої проблеми не було. Виробництво було налагоджено. Фабрики з виробництва вакцин працюють на повну. І вже з літа будь-який українець міг прийти і вакцинуватися. Але не приходили. Заважав високий рівень антивакцинаторських настроїв, який ніби повертає нас у середньовіччя. Цих людей ми бачили на мітингу перед парламентом. Але про це було відомо. І так чи інакше високий рівень антивакцинаторів був притаманний всьому світу. Проте в Україні з цією проблемою не боролися. Її пустили на самотьок. І отримали катастрофу.
Що мала зробити влада? По-перше, влада, це завжди лідерство. Це означає не дивитись на соціологію і жахатись високих антивакцинаторських настроїв, боючись розлютити виборця. Це означає брати на себе відповідальність. І робити те, що має бути зроблено. Яскравий приклад лідерства – Макрон у Франції. Чи було багато антивакцинаторів у Франціі? Так. І протестували вони більш агресивно, ніж їх українські брати по розуму. Чи були лікарі, які саботували вакцинацію? Так, бо лікар – це не обов’язково розумна людина. Але Макрон взяв на себе лідерство. Він запровадив жорсткі заходи, які змушували людей вакцинуватися. Він за один день звільнив сотні лікарів, які несли загрозу. І в результаті Франція вже живе нормальним життям. А у Макрона, до речі, високий рейтинг. Бо люди побачили, що він пройшов через кризу гідно. Що він взяв на себе відповідальність.
А що в Україні? Упс, ніхто не вводив обмежень, поки півень не клюнув. Обмеження, які мали б стимулювати людей вакцинуватися ще у серпні-вересні. А навіть зараз, коли вирує епідемія, ці обмеження не дуже і відслідковуються. Держава знову усунулась. Немає відповідального лідерства. Ба, більше, депутат від партії влади ходить по телеефірам і розповідає антивацинаторську муть. Людина від влади дискредитує вакцинацію. А люди дивляться телевізор і думають “Він же з партії влади. Він же напевно щось знає”.
В результаті, на совісті тільки цієї людини вже тисячі смертей. Причому, телевізор у нас дивляться люди за 60 років. Та сама зона ризику. І там депутат від влади розповідає про всесвітню змову. І депутат залишається членом фракції партії влади. Як це можливо? Який сигнал посилається суспільству. Суспільству, яке не звикло довіряти.
Але політики – це не тільки влада. Скільки відомих публічних українських політиків публічно закликало до вакцинації? А скільки з них публічно робили вакцинацію? Це відповідальність політика. Рятувати життя людей під час кризи. В Україні не було приводу, з якого б на екрани не вийшла Юлія Володимирівна і не заявила б свою думку. Але вона жодного разу не закликала людей вакцинуватися. Вона робить звернення в телевізорі, коли треба заробити бали, привітавши людей з якимось святом. Але не зробила звернення, що треба вакцинуватися. Ба більше, вона сама публічно каже, що не вакцинована. Що після цього мають подумати її вірні бабусі? Хто з них після цього піде вакцинуватися? І Тимошенко ж не одна така.
Так, є її відповідальні політики. Які вакцинувалися. Які закликали. Але їх одиниці. На жаль.
Наступні в цьому колі – СМІ. Так, є СМІ які розбивають лоба і агітують за вакцинацію. А є телеканали, які запрошують Надію Савченко. Божевільну Надію. І всі редактори, які кличуть ії, чудово знають, що в неї з інтелектом. Але кличуть. Кличуть людину, яка спочатку планувала зробити теракт в центрі міста і вбити повно людей, а тепер вбиває людей, дискредитуючи вакцинацію і купуючи підробні ковід сертифікати. І це телебачення. Яке дивляться ті самі люди за 60 років. Які в зоні найбільшого ризику. І так, може Савченко дає якісь рейтинги, може люди полюбляють дивитись на фріків, але це рейтинги на смертях.
Далі наукове співтовариство. В Україні багато чудових вчених. Але на публіку виходять ті, дуже часто, хто дискредитують вакцинацію. Навіть сіючи сумніви, вони вже зривають вакцинацію. І, о сюрприз, в медицині це виявляються ті самі люди, які цькували Супрун. Диво дивне. І ці люди продовжують працювати. За дуже рідкісними випадками їх не звільняють.
Далі йде бізнес. Дуже багато залежить від бізнесу, коли держава слабка. Саме бізнес може своїм авторитетом змушувати людей вакцинуватися. І є багато відповідального бізнесу. Взагалі-то бізнес в Україні більш відповідальний, ніж політики. Але от трапляються такі ресторатори, які дискредитують вакцинацію і піарять на цьому свій заклад. І, на жаль, українці вже навчились карати бізнес, який заграє з Росією. Але не об’єднуються проти бізнеса, який підтримує вбивства українців в Україні.
І суспільство. Не ті люди, які є антивакцинаторами. І ті, які підтримують дискредитацію вакцинації. Такі от Дмитри Гнапи. Які все чудово розуміють. Які розуміють, що вакцинація відповідає і законам, і Конституції. Які знають, що ЕСПЧ вже зробив висновки, як і колись Верховний Суд України на користь вакцинації. В тому числі обов’язкової вакцинації. Але на жаль підтримують антивакцинаторський хайп. Роблять собі піар на ньому.
І так, влада має зробити більше всього. І так, плакати на антивакцинаторському мітингу у Києві і Кишеневі подібні як рідні брати, що дає можливість думати, що батьки цих дітей живуть у Москві. Це все правда. Але у нас криза. Криза виживання. І як у 2014 році дуже багато залежить від суспільства. Яке має об’єднатися. Навколо вакцинації. Бо це єдине, що може закінчити цю жахливу епідемію. Бо якщо не відбудеться вакцинації, то ця катастрофа повториться і навесні. І потім далі, і далі, і далі. Суспільство має знайти вихід з цього кола безвідповідальності.
Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.