Під час Маршу нової Білорусі. Мінськ, 23 серпня 2020 року
На очах у всього світу в супроводі бомбардувальника в центрі Європи посадили пасажирський літак, щоб арештувати опозиційного журналіста Романа Протасевича.
Фактично йдеться про терористичний акт, що здійснений державним керівництвом Білорусі. І тут можна багато говорити про геополітику, якби не одне але: йдеться про долю конкретної людини, пише письменник Андрій Любка для Радіо Свобода.
Держава-терорист
Хтось скаже, що ця унікальна за рівнем нахабності й дикунства ситуація вилізе Лукашенкові боком, що акт державного тероризму матиме далекосяжні наслідки, що це цвях у труну режиму і так далі.
Але я не повірю. Знаєте, чому? Згадайте, що Лукашенко вбивав своїх політичних конкурентів, переслідував опозицію й журналістів, запровадив цензуру, підписав не один десяток смертних вироків, фальсифікував усі вибори і встановив авторитарний режим. За це цивілізований світ назвав його «останнім диктатором Європи» (як це приємно було чути Путіну!)
І що Лукашенко зробив для того, щоб відновити репутацію, встановити активніші дипломатичні зв’язки з країнами Заходу, побачити у Мінську впливових політиків інших держав? Правильна відповідь: нічого. Йому пробачили кров на руках, бо Путін напав на Україну і раптом у 2014 році Мінськ знову став майданчиком для – яка іронія! – миротворчої політики.
А тепер, після кривавого придушення протестів, знову консолідувавши владу, Лукашенко береться за добре обмізковану помсту. І робить це так, ніби навмисно глузує з імпотентної «Європи», яка знову «глибоко стурбована».
Швидше за все, цілей у Лукашенка декілька: він хоче помститися опозиції, залякати цим прикладом решту білорусів, понасміхатися з Європи й демократії, отримати черговий козир для торгів і перемовин з країнами Заходу. Адже потенційна смертна кара для Романа Протасевича вдарить не так по Лукашенку, як по репутації Європи і європейських політичних елітах.
Добро має бути з кулаками
Припускаю, що Лукашенкові зійде з рук викрадення опозиційного журналіста, з особливим зухвальством вчинене в ефірі всіх радарів світу. Будуть запроваджені якісь санкції та обмеження, що не матимуть суттєвого впливу на позиції білоруського диктатора. Більше того, ці обмеження штовхнуть його у ще сильніші обійми Росії.Бо непокаране зло повторюється і відроджується, непокарані злочини сприяють розвитку маніакальних схильностей у злочинців, вони відчувають себе володарями світу. Так було з Путіним, який нападав на інші країни і анексовував чужі території, але після запровадження «санкцій» ніщо йому не завадило зухвало вбивати своїх ворогів на вулицях Солсбері чи підривати військові склади в Чехії. Так трапилося і з Лукашенком, який любить наслідувати свого кремлівського вчителя і вже давно на жодних європейських лідерів не звертає уваги.
Протягом багатьох років я бачив Лукашенка розгубленим і наляканим тільки раз. Тоді, коли він бігав з автоматом і просив про зустріч із колективами заводів. Тоді, коли сотні тисяч білорусів виходили на вулиці, марширували, викрикували гасла і формували політичну команду.
Як врятувати Протасевича? Навряд чи його врятує Європа чи масова зміна рамок на аватарках у фейсбуці. Його може врятувати усвідомлення, що добро перемагає тоді, коли вміє за себе постояти. Тільки як це пояснити братам-білорусам?