Леся Воронюк. Фото – https://www.facebook.com/lesiavoroniuk
Засновниця Всесвітнього дня вишиванки 33-річна Леся Воронюк поділилася, як змінилося ставлення до вишитих сорочок за 15 років. Жінка має понад 300 вишиванок у сімейній колекції. А найдорожчими для неї є вишиті сорочки її дітей.
Про це розповіла під час інтерв’ю Gazeta.ua.
“За цей час ставлення до вишитих сорочок змінилося кардинально. 1991 року була частина інтелігенції, яка розуміла цінність цих речей, а загалом у населення відбувалося знецінення як сорочок, так і матеріально-культурної спадщини. Багато дослідників були свідками того, як рушниками чи сорочками мили машини чи стелили при вході до хати, як ганчірку. Старовинну роботу колекціонери могли виміняти на мило. Для частини населення вишиті речі були просто непотребом. Старовинні речі вивозили на смітник, а замість них купували персидські килими чи банні рушники. Був період, коли на Великдень рушники зі штампованим малюнком брали до церкви замість вишитих. Радянський Союз нав’язував ці перевернуті цінності. Як наслідок – кілька поколінь втратило тяглість культурних цінностей та кодів. Не думаю, що вдалося до кінця їх повернути, але зараз стан справ значно кращий, ніж тоді”, – зазначила вона.
Засновниця Дня вишиванки має в родинній колекції близько 300 вишитих сорочок.
“Це і старовинні, і сучасні. Вдягаю і ті сорочки, які вишивали бабусі чи прабабусі. Для мене це має зовсім інше значення. Вдягаєш не просто красиву річ, а уявляєш, що в цьому ходили твої предки. Ніколи не бачила хоча би дві однакові старовинні сорочки. Навіть якщо вони можуть виглядати ідентичними, завжди орнамент буде іншим у певних деталях, або ж кольори відрізнятимуться. Подобаються буковинські, гуцульські та решетилівські сорочки.
Найдорожчі для мене – вишиванки моїх дітей. Син з донькою ростуть, тому щороку їм треба купувати нові. Малі сорочки ховаю у шафу. Сподіваюся, колись подарую онукам. Вмію вишивати, але жодної сорочки собі не вишила. Це кропітка робота, треба бути справжнім майстром”, – розповіла Воронюк.