Володимир та Діана Родікови – переселенці, що виїхали з Макіївки у 2014 році. В останні роки вони мешкали під Києвом та виховували 13 дітей – 5 рідних та 8 всиновлених. 21 березня від коронавірусу помер Володимир Родіков, а 29 березня не стало і його дружини Діани, пише Валерія Бурлакова для Цензор.Нет.
“ДОВЕЛОСЯ ЗАЛИШИТИ ВСЕ ПІСЛЯ ВХОДУ РОСІЙСЬКИХ ТАНКІВ”
“Нашій родині (тоді у нас ще було лише 10 дітей) довелося залишити все після входу російських танків у наше місто і бігти вглиб України у невідомість. У душі були страх, біль та… надія. Ми вірили тоді, що Україна вистоїть та витримає все, що Їй приготовано, та вірили, що разом з Нею витримаємо і ми. Та не помилилися”.
Такий пост написав на торішній День Незалежності 45-річний Володимир Родіков, на сторінці якого у Facebook зазначено, що працює він “татом”. Точніше – працював…
Дитячий будинок сімейного типу Володимир та його дружина Діана створили ще у рідній Макіївці, “доповнивши” компанію з 5 власних дітей 5 прийомними приблизно такого ж віку. “5 своїх, 5 прийомних – 10 рідних”, – казав Володимир Родіков у інтерв’ю “Радіо Свобода” у 2016 році. І розповідав, що взагалі-то з окупованої Макіївки вони їхали у Запоріжжя “днів на 10-12”, практично без речей. Родікови були впевнені, що потім зможуть повернутися. Але якраз у цей час окупанти вирішили, що дітей-сиріт вивозити з окупованих територій не можна, і родина Родікових усвідомила: на Донбас вертатися не варто навіть по речі… Родина вирушила у Київ.
_6.jpg)
Спочатку мешкали у школі в області, безперервно зверталися до можновладців із проханням допомогти із житлом, шукали допомогу усюди, де могли… Зрештою, все більш-менш налагодилося, із будинком родині допомогли – і Родікови разом зі своїм котом (також переселенцем) оселилися у Гатному. Завели рибок.
Восени 2018 року родина почала опікуватися ще однією дитиною – дівчинкою на ім’я Софія, а влітку 2020 – Артуром та Ярославою. Дітей стало 13.
“Сказати, що було легко – ні, легко не було. Ми притиралися, звикали, закохувалися одне в одного, сварилися та мирилися, плакали і раділи, наскільки могли підтримували друг друга. Проходили через важкі та складні часи, поступово ставали міцнішими, сильнішими. Ми ставали самодостатніми. Єдиним цілим. Сім’єю. Я дуже радий, що Господь дав нам підтримку, сил, міцності пройти цей шлях до справжнього щастя”, – згадував Володимир Родіков.
У соцмережах він багато розповідав про дітей, про кумедні діалоги між ними, ділився спогадами та старими фотографіями з “малюками, які дозволили стати їхнім татом”. І не забував написати щось про кожен дитячий день народження: “…Ще одна днюшка! Не встигли відійти від жовтневих чотирьох!”
“ВІН ЗАВЖДИ ПРАГНУВ ЗЛАМАТИ СИСТЕМУ ІНТЕРНАТІВ”
Але 21 березня Володимира Родікова не стало. Ковід.
За тиждень після нього, 29 березня, померла і його дружина Діана Родікова-Єрмакова. Її транспортували з Василькова у Київ, однак врятувати жінку все одно не вдалося. “У реанімації, у комі на ШВЛ. Поліорганне ураження внаслідок ковіду”, – написала про її смерть у соцмережі Ірина Солошенко, волонтер, медик Революції Гідності.
15 грудня 2020 року Діані Родіковій указом президента було присвоєне почесне звання “Мати-героїня”
“З Володимиром Родіковим ми познайомилися у травні 2014 року. Всі ми були розгублені після того, як Росія захопила Крим і почала активно качати Донбас. Інформацію ми отримували у Facebook. Хтось написав про те, що у Слав’янську дитячий будинок в підвішеному стані. Ми інформаційно супроводжували у ФБ евакуацію дітей, писали про їхні потреби, так під якимось з дописів про це і познайомилися з Володимиром… – пригадує пані Ірина у розмові з Цензор.НЕТ. – Пам’ятаю фотографії його малечі у басейні, який він збудував в Макіївці… Потім ми час від часу спілкувалися щодо допомоги людям, які проживали на лінії фронту”.
“Він завжди прагнув зламати систему інтернатів в Україні. Прагнув, щоб діти виховувалися в сім’ях. І так сталося, що останнє спілкування з Володимиром у нас було щодо допомоги дітям, які лишилися сиротам після передчасної смерті батьків, – додає Ірина Солошенко. – Володя написав, що відправить дітям посилку. Завжди було приємно бачити їхню сім”ю. Була радість за дітей, яких вони зігрівали в своїй сім’ї…”
“ВСЕ ТЕПЕР ЗАЛЕЖИТЬ ВІД САШІ”
Юлія Цепун – вдова Героя Небесної Сотні, волонтер, громадська активістка – також згадує родину Родікових з великою теплотою.
“Познайомили мене з ними у 2015 році, щоб дітям допомогати – квитки на концерти безкоштовні і таке інше, допомогали їм утеплити стіну минулого року… У них був розплідник шпиців. То я у них і собаку купила – краще ж у своїх! Багато є різних будинків сімейного типу, я не хочу ні на кого нарікати… Та що стосується Володі та Діани – вони настільки віддавалися дітям, які були не рідні… Різниці для них не було – чи це рідне дитя чи не рідне. Для дітей вони робили усе можливе та неможливе”, – каже пані Юлія.
Старший дітей у родині Родікових двоє – син та донька. “І старша донька Володимира та Діани, Олександра, сьогодні висловила бажання взяти опіку над дітьми”, – додає Юлія Цепун. Щоправда, зауважує вона, Олександра лише після смерті батьків дізналася, що будинок Родікових перебуває у комунальній власності, і був батькам переданий в оренду. Ця інформація змусила дівчину трохи розгубитися.
“Але місцева влада налаштована дітям допомогти, їх ніхто на вулицю не вижене. Все тепер залежить від Саші – наскільки вона відповідально до всього поставиться, бо їй все ж таки лише 21 рік…”
“Але дітей напризволяще ніхто не кине у будь-якому випадку. У крайньому випадку, у родини є куми – доволі впливові люди…”, – додає Юлія Цепун.
Юлія Цепун також підкреслює, що зараз у соцмережах збирають гроші на придбання будинку для родини – і не виключено, що роблять це шахраї. У фінансовій допомозі дітям необхідності на сьогоднішній день немає, переконана вона: “Нагальної потреби реально немає… Зараз стоїть питання опіки над дітьми”.