Мене до довгого, замисленного кліпання, здивували люди, які чесно пишуть “люди не змінюються”, “неможливо переконати ватників”, бла-бла-бла
Тут я навіть не знаю, що казати. Для мене ці люди дивніші за пласкоземельників. Бо пласкоземельники стверджують щось, що спростовує наука, а тут люди стверджують щось, що спростовує не просто наука, а ще щоденний буденний досвід. Це все одно, що спростовувати силу тяжіння.
Пропаганда:
– існує;
– працює.
І люди змінюють переконання під її впливом. Більш того. Будь-яка психічно здорова людина може змінити переконання, якщо над нею добре попрацювати та помістити її у відповідне інформаційне оточення. Ви теж.
Люди, що не здатні змінити переконання взагалі, або розумово відсталі, або психічно хворі. Сама наявність розвинутого абстрактного мислення й таких-сяких когнітивних здатностей уже забезпечує таку можливість. Це й науковий факт, й абсолютно буденна реальність.
Читайте також: Переходь на українську! Лишатися російськомовним означає лише погоджуватися бути переможеним
Саме тому наш ворог витрачає на пропаганду мільярди. Бо вона працює. Як вона працює, ми бачимо щоденно.
Ми також бачимо щоденно, як працює політичний піар.
Ми також бачимо щоденно, як змінуюються не те що політичні, а світоглядні настрої у країні.
Хто пам’ятає вибори 1998 року – на них компартія перше місце взяла з 25% голосів. А соцпартія, здається, третє з 8%.
Я розумію, що зараз усі заднім числом бандерівці в сьомому поколінні, ніхто навіть у піонери не вступав. Але серйозно – у вас у колі спілкування немає жодної людини, що в дев’яності мала значно ватніші погляди, ніж зараз, чи бодай більше симпатизувала “східній цивілізації”, перепрошую?
Жодної людини, яку змінив Майдан 2004 року? Жодної людинт, яку змінив Майдан 2014 року? Жодної людини, яку змінила війна?
Даруйте, але тоді у вас якесь дуже дивне коло спілкування. Ну або як в анекдоті – “все можливо, коли ти брешеш”.
Бо я, падло таке, дуже добре пам’ятаю навіть те, хто із друзів і рідних співчував сербським “братушкам”, коли їх била – американська вояччина”. А потім видужав. Пам’ятаю, хто на початку нульових вважав, що Мазепа – то зрадник. А потім видужав.
Пам’ятаю, хто в середині нульових вважав, що от у Росії такий класний Путін, а в нас журбинонька одна. А потім одужав. Пам’ятаю, хто до окупації в Севастополі з російськими колегами обіймався. А потім з ними ж на Донбасі воював.
Читайте також: Українська мрія про майбутнє обростає метастазами популізму й безвідповідальності, багато в чому через “Слугу народу” – Казарін
Є такий анекдот, який справді мають різні нації. Його наші східні сусіди розповідають про таджиків, турки – про курдів, американці – про поляків тощо. У нас його розповідають про москалів.
Мовляв, жили двоє братів, москалів за походженням, у Карпатах. І ніколи їх місцеві за своїх не мали. Ті зрештою ся втомили й питають – ну гаразд, слухайте, скільки можна? Ми тут уже життя прожили, мову знаємо, нічим від вас не відрізняємося, коли ви нас уже за українців матимете? А ті їм:
– А видеріться-но на Говерлу. Дійдете до вершини – станете українцями.
Й от лізуть двоє на Говерлу. Один брат трішки швидший, видряпався першим. А другий захекався.
– Руку дай!
– Відчепися, москалю!
Ось я постійно цей анекдот згадую, коли бачу деяких неофітів, що із зарядом праведного гніву йдуть на тих, що на гору видерся хоч на пів носа пізніше за них. А тих, хто ще не видряпався, узагалі стріляти готові.
Але наше завдання – не сидіти на горі, займатися ручним самозвеличенням і спихувати всіх, хто ще лізе. Наше завдання – затягнути туди всіх, кого можна затягнути, переконати всіх, кого можна переконати. Бо ніхто ще не переміг, свідомо зменшуючи власні сили.