Те, що ми програли інформаційну війну Росії принаймні на 1/6, свідчить те, як борці за свободу (не певен, чи завжди вони за свободу, бо я, наприклад, досі не до кінця розумію, за що саме в основній масі виходять на вулиці білоруси, а головне – чого сподіваються досягти своїми виступами в коротко- і довгостроковій перспективі та що таке свобода в їхньому розумінні) в колишніх республіках СССР згадують наш Майдан
Перший їхній відрух – засвідчити: “ми – не Майдан”. З одного боку, це прикро. Із другого, нібито інакше й бути не могло.
Читайте також: Українська мрія про майбутнє обростає метастазами популізму й безвідповідальності, багато в чому через “Слугу народу” – Казарін
Ми самі, ще 2014 року, навіть не спробували протистояти російській пропаганді. Ми програли РФ інформаційну війну навіть у себе вдома, про що й засвідчили результати останніх виборів президента й парламенту. Нас просто втопили в тотальній “зраді”.
Але провести логічний зв’язок між тим, як ми здалися в інформаційній війні ще 2014-го, і тим, як привели до влади Зеленського і зе-команду до влади, в нас ніхто не хоче. Ну, не хоче – то не хоче.
Читайте також: Зеленський став справжнім вироком Україні – Портников
У нас було легше найкритичнішої миті історії забити великий болт на творення власних наративів і поставити відповідальним за інформаційну політику хворого кума, ніж бодай сьогодні зрозуміти, що саме ці рішення виявилися фатальними для всієї країни.
То чого дивуватися, що білоруси відхрещуються від Майдану, якщо у твоїй країні таких “білорусів” мало не пів країни. Якщо не більше.