Україна знову потрапила в фокус уваги західних медіа, конкретно – британської агенції Reuters, назву якої у нас за радянською традицією зазвичай пишуть “Рейтер”, хоча слід писати “Ройтерс”
Утім річ не в назві агенції (хоч і її викривлення – річ значуща), а у змісті статті, присвяченої нинішньому пам’ятникопаду на Заході з огляду на скинення радянських пам’ятників у Росії та Україні (Toppling of statues in West prompts reflection in Russia, Ukraine over Soviet monuments). Авторки статті – Марія Васильєва та Маргарита Чорнокондратенко – достатньо об’єктивно, хоч і стисло описують процеси позбавлення від радянських монументів на теренах двох колишніх республік СРСР.
Росія, розповідають вони, створила у своїй столиці цілу алею знакових монументів минулого в парку на березі Москви-ріки. Зокрема, зазначено у статті, сюди перевезли пам’ятники Сталінові, який відправив мільйони людей у ҐУЛАҐ, і засновникові НКВД Дзержинському (насправді “залізний Фелікс” заснував ВЧК, а НКВД і КҐБ створили його спадкоємці). “Гадаю, повалення пам’ятника Дзержинському було однією з найважливіших речей, які відбулися в нашій країні”, – сказала авторкам дослідниця із правозахисного центру “Меморіал” Олександра Поливанова.
Читайте також: В’ятрович: Декомунізацію скасувати неможливо
Проте мавзолей засновника СРСР Володимира Леніна досі займає почесне місце в центрі Москви, а тисячі пам’ятників йому досі стоять по всій Росії. Тож, на думку Поливанової, зусиль 1990-х років було недостатньо. “Події 1991 року виявилися незавершеними. На жаль, злочини не були належним чином засуджені ні на державному рівні, ні в суспільстві. Декомунізація не відбулася”, – наголосила вона. Як на мене, дуже м’яке твердження, бо в нинішній Росії відбувається рекомунізація в дуже своєрідних формах, коли червоні прапори поєднуються з імперською спадщиною царської доби…
Щодо України авторки справедливо зазначають: вона повалила більше радянських пам’ятників, аніж Росія, особливо після 2014 року, коли масові вуличні протести в Києві позбавили президента Віктора Януковича влади. У статті наведені слова колишнього голови Інституту національної пам’яті України Володимира В’ятровича: “Люди почали обговорювати комуністичне минуле, злочини комуністичного режиму й чому ці злочини не можна допустити знову. Особливо взимку 2014 року сотні пам’ятників Леніну були повалені як символ усього, пов’язаного із СРСР”. Авторки нагадують, що після того в Україні – на відміну від Росії – був ухвалений закон, який забороняє комуністичні символи.
Але при цьому знесення пам’ятників радянської доби Reuters ставить в один ряд із “атаками проти пам’ятників колоніальної ери в деяких країнах Заходу”, коли “учасники протестів повалили або понівечили пам’ятники у США, Великій Британії, Бельгії та інших країнах” під час “час акцій солідарності з рухом проти расизму й поліційної жорстокості Black Lives Matter”.
А от тут, видається, маємо повну нісенітницю. Порівнювати ці два процеси – все одно, що порівнювати дельфіна й іхтіозавра на підставі певної зовнішньої схожості та життя у водному середовищі. Проте дельфіни – високорозвинені ссавці, а іхтіозаври були тупуватими ящерами, то чи не краще для розуміння справи порівняти між собою два різновиди іхтіозаврів?
Читайте також: Теперішнє приречене провокувати нас на суперечки про минуле. Доведено США
Адже на пострадянських теренах зносилися монументи, що символізували тоталітаризм (до речі, це ключове поняття відсутнє у статті Reuters), а на Заході – значною, якщо не переважною мірою ті, що символізують собою демократію та прогрес (досить згадати знесені у США монументи Джорджеві Вашингтону та Христофорові Колумбу чи спаплюжені у Британії пам’ятники Вінстонові Черчиллю та Махатмі Ганді). Тому історичні паралелі наразі якщо й можливі, то не з діями нинішніх противників російського комунізму, а із самими російськими комуністами-більшовиками, які зносили пам’ятники царських часів у 1917-1020 роках і руйнували храми (останнє набуло особливо значних розмірів на початку 1930-х). Зречемося старого світу – а там хоч трава не рости, ми – революціонери, нам усе дозволено!
Слід сказати, що тоді в колишній Російській імперії знесені були багато які монументи імператорам-тиранам і їхнім місцевим сатрапам. А водночас – пам’ятники неабиякої мистецької та історичної цінності (у Києві, скажімо, – княгині Ользі, нині відновлений). Але та кампанія все одно мала принципові відмінності від нинішньої західної. Російська імперія була самодержавною від самого початку, країни Заходу, де розгорілася кампанія, – демократичними в тій історично конкретній формі, яка тільки й була можлива в минулі часи, коли суспільство не дозріло до загального виборчого права
До речі, всі американські президенти, навіть ті, що мали рабів чи обстоювали рабство як інститут, були демократично обраними, так само, як і ті спікери Палати представників, чиї портрети вже зняті у вашингтонському Капітолії. Дійшло навіть до пам’ятника Уліссові Ґранту, визначному полководцю Півночі у війні за скасування рабства, а потому – президента США. Видно, він неправильно воював із рабовласниками… І вже скинуті та знищені щонайменше два бюсти визволителеві чорношкірих американців Авраамові Лінкольну.
Абсурд? Ні. Рух Black Lives Matter (який прямо заявляє про необхідність знищення капіталізму та взірцем політика вважає Фіделя Кастро) аж ніяк не можна порівнювати з антитоталітарними рухами в Росії та Україні. Бо для таких рухів можливі всі людські життя, а не життя якихось обраних груп. Але для того, щоби зрозуміти сутність сьогоденних процесів і коректно проводити порівняння, потрібно вивчати реальну історію, а не обмежуватися коктейлем із ліворадикальних гасел, який сьогодні модний у західних університетах. А тому добре, що Reuters згадує Україну, але погано, що згадує безграмотно.