Про Вагнергейт – розслідування Bellingcat і The Insider. Це міг би бути успіх країни і покарання зла. Але оскільки шоумен зібрався вмовити старого кадебіста, то все полетіло під три чорти. Що тут скажеш, якщо Зеленський і досі мріє заглянути в очі Путіну?
Про це на власній сторінці у Facebook пише журналістка Зоя Казанжи, інформує UAINFO.org.
Прибічники діючого президента зараз апелюють до двох аргументів:
- Зеленський домовився з Путіним про перемир’я, ви що, хочете, щоб наші люди там гинули?!
- Ви бачили, чим обернувся скандал з примусовою посадкою в Білорусі літака з Протасевичем?!
Українські воїни і досі гинуть. З січня по листопад 2021 року – 72 бійця. У 2020 році – 55 військових. У 2020 році за час перемир’я було вбито 15 бійців.
Прецеденти примусової посадки літаків у світі відомі. За інформацією, зібраною ресурсами Слово і діло та BBC:
- у 1973 році Ізраїль примусово посадив пасажирський літак, що летів рейсом Бейрут-Багдад: ізраїльські винищувачі порушили повітряний простір Лівану і, погрожуючи обстрілом, змусили пілотів приземлитися на військовий аеродром. Вважалося, що на борту перебував один із палестинських лідерів Хабаш. Однак його там не було;
- у 1985 році єгипетський літак з палестинськими бойовиками на борту перехопили винищувачі США і змусили його приземлитися на американській базі в Італії;
- У 2012 році турецькі винищувачі змусили приземлитися в Анкарі сирійський літак, який летів з Москви в Дамаск. На борту був незаконний вантаж, його вилучили;
- У 2016 році Україна повертала до Києва літак білоруської авіакомпанії «Белавіа» через те, що СБУ отримала інформацію про іноземного громадянина і про МОЖЛИВУ загрозу національній безпеці. Після приземлення з рейсу зняли громадянина Вірменії. А через кілька годин після затримання, відпустили.
Давайте згадаємо, як змінювались коментарі Зеленського з приводу спецоперації по вагнерівцям.
Майже рік президент заперечував сам факт існування спецоперації.
Через рік Зеленський прокоментував провал операції так: “Слава богу, що цього не сталось!”. Тоді ж він визнав, що операція таки готувалась, але не Україною – “Україна не хотіла брати в ній участь”. У розслідуванні немає згадок про участь країн НАТО. А саме цю версію Зеленський активно просував, натякаючи на міфічні, як виявилось, “треті країни”.
Остання версія: спецоперація таки готувалась, але не відбулась.
Хто саме вирішив відкласти операцію та причину зриву тимчасова слідча комісія ВР, яку очолила одна із слуг Мар’яна Безугла, встановити не змогла. Більше того, розслідування парламентської комісії було дуже дивним і дуже заангажованим. Результати такої роботи дуже схожі на спроби відмазати Офіс президента і самого президента.
Генерал-лейтенант Михайло Забродський назвав висновки комісії неправдивими. На його думку, операція була зірвана на найвищому державному рівні першими особами.
Під час розслідування журналісти неодноразово зверталися в Офіс президента за коментарями та з питаннями. Офіс і президент глухо мовчали.
Ми вже знаємо, що спецоперація щодо виманювання із Росії найодіозніших злочинців, які воювали в ОРДЛО, планувалась, розроблялась і почала реалізовуватися ще за президентства Порошенка. Потім операцію схвалив Зеленський і попросив підготувати детальний план.
З 15 червня 2020 року два керівники операції – Василь Бурба та Руслан Баранецький регулярно проводили брифінги для президента про хід реалізації операції, яку назвали “Авеню”.
Отже, президент точно знав про спецоперацію “Авеню” і про всі важливі деталі. Більше того, він регулярно заслуховува розвідників. Відсторонився лише, коли треба було переносити операцію. Саме тоді він був страшенно зайнятий. Ми й досі не знаємо, чим саме?
Так чому президент брехав?
А тепер давайте пройдемося фактами оприлюдненого розслідування, Я написала тезово – для тих, хто не встиг, або не захотів читати весь текст:
1. З 2014 року українська військова розвідка і Служба безпеки України почали збирати дані і складати досьє на російських бойовиків (в тому числі і на найманців), які воювали на сході країни. Станом на 2018 рік розвідка мала детальне уявлення про те, як функціонує російська приватна військова компанія (ПВК) «Вагнер» та інші подібні ПВК;
2. Операція мала вигляд вербування обманним шляхом найманців через не діючу нині, але реальну ПВК. Для цього українські специ створили фіктивну ПВК для вербування колишніх найманців, які в перервах між ротаціями чи войнушками сиділи без роботи і мали обмежене фінансування. Щоб все виглядало правдоподібно, було зареєстровано схожий домен реальної, але закинутої ПВК «МАР»;
3. Російських найманців вирішено було запросити охороняти нафтові об’єкти на Близькому Сході, де, начебто, працювала російська «Роснефть». У «Роснефти» там справді були деякі об’єкти і ПВК таки мали справу з їхньою охороною;
4. Був визначений так званий «куратор» – український спецпризначенець «Сергій Петрович» з реальним бойовим досвідом, який добре орієнтувався в темі війни на Донбасі, знав і розумів контекст, в якому перебували російські найманці. Ця людина невідома і досі. На щастя;
5. За кілька років до цього, українська розвідка завербувала колишнього працівника російського ГРУ, який був розкритий під час його роботи в «ДНР». Він повернувся в Росію, вийшов на пенсію. Але, за пропозицією українських кураторів, влаштувався на службу знову. Таки чином було отримано «крота» у стані ворога;
6. Українською розвідкою була пророблена колосальна робота по організації пошуку, встановленню контактів та вербуванню найманців. Цікавили ті, хто мав недавній бойовий досвід. Щоб не було підозр, що збирають лише тих, хто воював в ОРДЛО, відбирали і тих, хто воював в Сирії. Таким чином вдалося знайти «перспективних кандидатів». Один із них – 30-річний Артем Міляєв. Він був заступником командира штуромової бригади «ДНР», мав у підпорядкування до 100 бійців. Він і запропонував зібрати своїх колишніх підопічних;
7. Далі цей Артем – кличка «Шаман», – почав збирати найманців. «Сергій Петрович» запропонував йому очолити їх. Таким чином майже 200 найманців зголосилися їхати на «Близький Схід». Після «погодження» їхніх кандидатур, всі найманці надіслали багато інформації про себе, заповнюючи спеціальні анкети (подібні анкети заповнювали кандидати на службу в ПВК). Тут були не лише розміри взуття, а і детальні звіти про свій бойовий досвід, Наприклад, відео і фотоматеріали про збитий військовий гелікоптер над Донбасом в 2014 році. Дані про своїх командирів в «ДНР» і «ЛНР», фото медалей, які видавав Кремль. Також були надані сотні сторінок детальних, власноруч написаних зізнань про участь в бойових діях у Східній Європі, На Близькому Сході, в Африці. Деякі бойовики розповіли, як вони потрапили на Донбас в 2014 році – під виглядом «ополченців» чи в складі регулярних військових частин;
9. Важливо знати, що серед тих, хто зголосився їхати “охороняти” “Роснефть”, були люди, яких СБУ розшукувало за серйозні злочини на сході України в 2014-2015 роках;
10. Всього вдалось зібрати 180 найманців. Було зрозуміло, що таку велику кількість непомітно вивезти неможливо. Найманці вимагали вже їхати на “завдання”. Ситуацію частково врятував локдаун. Українська сторона отримала трохи часу, щоб закінчити спецоперацію. Вирішено було вивозити першу партію. Вона б стала і останньою. Тому в цей перший набір мали потрапити найодіозініші персони, які цікавили українські спецслужби;
11. Далі відбулися дії по організації перельоту через Мінськ до Стамбулу. Підготовка документів, купівля квитків, організація перетину кордону під час карантину і так далі. Був здійснений пробний проїзд через прикордонний пункт з Білоруссю;
12. Заключна фаза спецоперації – термінова посадка літака в Києві. Методика мала бути такою, щоб забезпечити безпеку іншим пасажирам, заперечити причетність спецслужб і зберегти хоча б видимість дотримання міжнародного права;
13. В повітряному просторі України літак мав бути 28 хвилин. Розвідка мала два сценарії: перший – медична екстренна ситуація. Від нього відмовились через ризик повернення пілота в Білорусь. Другий – вибуховий пристрій на борту. Тут український диспетчер, за міжнародними правилами, міг наказати терміново посадити літак і не повідомляти пасажирам навіть зміну марштуру. На цьому варіанті і зупинилися;
14. Реалізація сценарія: в той час, як літак ввійде в повітряний простір України, мав відбутися дзвінок людини з аеропорту Мінська про те, як двоє чоловіків розмовляли про теракт на борту літака. А при екстренній посадці мав відбутися ще один дзвінок на гарячу лінію СБУ про перебування на борту російських найманців. СБУ мала отримати судові ордера на арешт і розмістити списки найманців у розшукові бази прикордонників і поліції. Тому, якби прикордонники почали перевіряти списки, то найманці були б затримані і арештовані. Арештованим би пред’явили звинувачення;
15. Передостання фаза операції мала на меті перевезти в Мінськ 33 найманців. Вона відбулась успішно. Всі найманці дісталися Мінська вчасно;
16. В той час, коли найманці їхали в Білорусь, щоб сісти на літак, все почало змінюватися. За день до відправки найманців, два керівника спецоперації – Бурба і Баранецький прибули до Офісу президента. Вони збиралися зробити останній доклад. Зеленьский, за їхніми словами, був зайнятий. Тому зустріч провів глава Офісу Єрмак. І він запропонував відкласти операцію на тиждень. Причина: днем раніше Зеленський досяг домовленостей з Росією про перемир’я на Донбасі. І оголосив про це на прес-конференції. Перемир’я, до речі, ще мало бути схваленим «Нормандською четвіркою». В Офісі вважали, що якщо спецоперація вийде, то перемир’я закінчиться, не встигнувши початися;
17. Бурба відмовився переносити операцію на тиждень, пояснивши, що подібне призведе або до втрати довіри з боку найманців, або підозрам з боку білоруських чи російських спецслужб. Або до того й іншого разом. Під час перемовин дійшли компромісу – затримка на 4 дні. Дата затримання найманців була визначена – 29 липня 2020 року. Подібне корегування вимагало певних організаційних зусиль – перебронювання квитків, розміщення найманців в готелі і так далі;
19. А далі почалась паранойя Лукашенка і робота його спецслужб. 9 серпня мали відбутися президентські вибори в Білорусі, вже було арештовано головного опозиціонера і потенційного кандидата на цей пост Сергія Тихановського. Тому очікувано, що 33 чоловіки, тверезих і тихих, не могли залишитися непомітними. Співробітники готелю дивувалися такій нетиповій поведінці «російських туристів». Найманці бачили стеження за ними. Але вони були впевнені, що білоруським кадебістам відомо, що у них замовлені квитки на 30 липня;
21. 28 липня 2020 року всі найманці були затримані “Альфою” КДБ Білорусі;
22. Наступні дні Лукашенко використовував найманців як розмінну монету в перемовинах і з Україною, і з Кремлем. Українська влада звернулась до білоруської влади з проханням передати арештованих. Були підготовлені відповідні документи та запити на екстрадицію. Відбувалися і неформальні дії з приводу доправки найманців до України, де вони звинувачуються у скоєні тяжких злочинів;
24. Зеленський особисто лобіював екстрадицію цих людей в Україну під час телефонної розмови з Лукашенко 5 серпня 2020 року;
25. Російська сторона мовчала добу. Навіть після доби мовчання, коли Путін зібрав Раду безпеки РФ, реліз за підсумками мав загальні фрази. І навіть 3 серпня Кремль завляв, що затримані – співробітники приватної військової компанії і летіли в третю країну, але просто вчасно не потрапили на рейс. Лише через тиждень, до російської сторони дійшло. Російське ФСБ виявило таки український слід. І Росія почала свої перемовини з Лукашенко щодо видачі найманців;
26. А потім були вибори у Білорусі і відповідні події, які бачив весь світ. Достеменно відомо, що під час заворушень, принаймі 3 літаки російських військових і/чи ФСБ здійснювали неоголошені польоти до Мінська. Питання: чи допомагала Росія Лукашенко під час масових заворушень, відкрите. Але 14 серпня 2020 року 32 громадянина Росії були передані Росії. Один мав білоруське громадянство і залишився в Білорусії.
Після зриву операції багатьох розвідників і працівників спецслужб звільнили. В тому числі і Бурбу з Баранецьким.
Журналіст Юрій Бутусов стверджує, що це СЬОМА зірвана спецоперація за часів президентства Зеленського.