Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба стверджує, що Росія “надзвичайно агресивно” реагує на “Кримську платформу” й докладає дипломатичних зусиль для того, щоб зменшити кількість учасників форуму та змусити їх відмовитися від приїзду в Київ.
Як відомо, анексований Крим навіть відвідав міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. І це не просто передвиборча поїздка одного з фронтменів путінської “Единой России”, але, впевнений, ще й реакція на форум в українській столиці, ще одне нагадування ‒ “Кримнаш”, – пише Віталій Портников для “Крим.Реалії“.
Спостерігачеві таке роздратування Кремля цілком може здатися надмірним. Адже “Кримська платформа” ніяк не впливає на російський контроль над Кримом. І цей контроль як не визнавався країнами-учасницями “Кримської платформи”, так і не визнається. Що ж змінилося?
Але, схоже, зустріч у Києві для російського керівництва ‒ ще одне нагадування про те, що в 2014 році Володимир Путін та його соратники помилялися, коли припускали, що світ із часом погодиться з російськими діями на півострові. Ця концепція пропагується в Москві й сьогодні: міжнародне право ‒ і не право зовсім, а прийняття світовою спільнотою доконаних фактів, тобто право сили.
Але з часу окупації Криму минуло вже сім років, а жодного просування в бік визнання легітимності окупованого росіянами півострова не спостерігається. І коли почне працювати форум “Кримської платформи”, навіть звичайні громадяни Росії побачать, що загальна незгода з окупацією Криму ‒ це не українська вигадка, а очевидний факт. Що Крим вважається російським лише в самій Росії, а за її межами це – українська територія.
І тому, думаю, не варто розраховувати ні на визнання “факту”, ні на скасування санкцій, запроваджених після окупації Криму, які змусили державні та приватні російські компанії утриматися від приходу на півострів. І доведеться погодитися з тим, що до закінчення окупації Криму Росія так і буде в очах решти світу країною з суперечними кордонами. Кордонами, які захищає тільки сила, а не закон.
І це ще одне болісне нагадування для російського керівництва. Адже з точки зору російського законодавства Крим ‒ не окупована територія, не колонія, а такий же суб’єкт Російської Федерації, як Брянська область. І сумніватися в цьому, на думку Кремля, все одно, що сумніватися в тому, що Баварія ‒ це частина Німеччини, а Техас ‒ частина Сполучених Штатів.
Але саме з цим твердженням світ не збирається погоджуватися! Суб’єктність Криму за ці роки так і не стала фактом. І в Києві обговорюватимуть зовсім не те, як цю суб’єктність визнати, а те, як повернути Криму його справжній правовий статус ‒ статус невіддільної частини України. І, думаю, жодна сила не здатна це змінити.
Саме тому в Росії так роздратовано реагують на “Кримську платформу”. Тому що рано чи пізно навіть людям, далеким від політики, доведеться визнати, що Володимир Путін ‒ не президент, який займався “збиранням земель”, а політик, який втягнув свою країну в справжнісіньку авантюру, який протиставив її не тільки цивілізованому світу як такому, а й елементарній правовій логіці.
А кому подобається викриття його авантюр?
Copyright 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода