Команди Володимира Зеленського та Володимира Путіна продовжують обговорювати можливість двосторонньої зустрічі президентів. Навіщо на Банковій вирішили вийти з такою ініціативою і чим це може обернутися?
Про це йдеться в матеріалі РБК-Україна.
На піку напруги, викликаної концентрацією російських військ біля українських кордонів, президент Володимир Зеленський звернувся до глави РФ з несподіваною пропозицією. “Я готовий запропонувати вам зустрітися в будь-якій точці українського Донбасу, де йде війна”, – заявив Зеленський у відеозверненні 20 квітня.
Це сталося прямо напередодні звернення Володимира Путіна до Федеральних Зборів. Тоді активно обговорювалися сценарії, за яких Кремль може піти на подальшу ескалацію конфлікту, наприклад, оголосивши про “визнання незалежності” так званих “ЛНДР” або навіть про їх “включення” до складу РФ. У підсумку цього так і не сталося, але і пропозицію Зеленського без уваги в Кремлі не залишили.
Після цього між Києвом і Москвою почався свого року дипломатичний пінг-понг, що стосується можливого місця і тематики зустрічі.
Так, як заявив Путін 22 квітня, обговорювати “проблему Донбасу” Київ повинен з ватажками псевдореспублік. А ось україно-російські відносини він із Зеленським обговорити готовий – але не на Донбасі, а в Москві.
Можливість переговорів у російській столиці українська влада очікувано відкинула. Як і ідею про прямі переговори з Донецьком і Луганськом. “Я не збираюся розмовляти з терористами, на моєму місці це просто неможливо”, – заявив Зеленський в інтерв’ю Financial Times. Тоді ж український президент підкреслив, що місце проведення двосторонніх переговорів з Путіним не настільки важливе, як їх зміст.
Незабаром відповідаючи на питання італійської газети La Repubblica одним з місць зустрічі із Путіним Зеленський назвав Ватикан. Пізніше і Святий Престол, і офіційна Москва заявили, що по офіційних каналах до них така пропозиція не надходила. Паралельно в ЗМІ з’явилися чутки про те, що в якості можливих варіантів розглядаються також Відень і Єрусалим.
У сухому залишку досі немає визначеності ні щодо місця, ні щодо тематики зустрічі. Російська сторона вустами прес-секретаря президента РФ Дмитра Пєскова в черговий раз заявила, що “говорити про справи донбаські, тобто про мир, з нами не потрібно (на двосторонній зустрічі – – ред.)”. Займатися організацією переговорів доручено голові ОП Андрію Єрмаку і заступнику голови Адміністрації президента РФ Дмитру Козаку.
Як сказав Єрмак в коментарі РБК-Україна, процес узгодження умов зустрічі триває, але конкретні деталі озвучувати ще рано. “Звичайно, було б правильно провести переговори якомога швидше. Ситуація вимагає швидких реакцій”, – зазначив глава ОП.
На нейтральній території
За два роки президентської каденції Володимир Зеленський з Володимиром Путіним бачився лише одного разу – на саміті “нормандської четвірки” в Парижі в грудні 2019 року. У підсумковому комюніке саміту йшлося про можливість лідерів України, Німеччини, Франції та РФ знову зустрітися вже через чотири місяці, що і тоді виглядало вкрай оптимістичним терміном.
Навпаки, рішення Паризького саміту в масі своїй не виконані досі, а переговорний процес в цілому відчутно забуксував. Головне досягнення – режим припинення вогню, з великими зусиллями введений в липні минулого року – де-факто вже давно зірваний. У березні цього року Зеленський несподівано заявив, що готовий оживити процес переговорів, якщо буде потрібно – то у форматі персональних зустрічей із кожним з трьох інших лідерів “нормандського формату”.
“Я знайду формат, коли зустрінуся з кожним з цих лідерів “нормандської четвірки”. Як то кажуть, якщо гора не йде до Магомета, то нічого страшного – значить, я зустрінуся з кожним окремо”, – сказав глава держави. Тоді в Кремлі таку можливість не відкинули, хоча подальшого розвитку ця історія не отримала. Аж вже до квітневої ініціативи Зеленського про зустріч з Путіним “в будь-якій точці українського Донбасу”.
-ID72623-1300x820%20(1).jpg)
Як розповів одному з українських телеканалів глава української делегації в Тристоронній контактній групі Леонід Кравчук, ідея про зустріч на Донбасі з’явилася в контексті Мінських переговорів і обговорення “кластерних планів”. Тоді, за словами Кравчука, росіяни запропонували провести зустріч на лінії розмежування, щоб краще розуміти ситуацію, а Зеленський потім скористався цим і запросив на Донбас Путіна. Від Кравчука прозвучали і нові ідеї щодо місця двосторонніх переговорів з російським президентом – наприклад, у Швейцарії чи Фінляндії.
За словами Андрія Єрмака, аналіз того, як були виконані домовленості Паризького саміту – базове завдання потенційної зустрічі Зеленського з Путіним. “Ми бачимо, що принципові речі гуманітарного характеру і в сфері безпеки досі не реалізовані. Є й інші питання, які правильно обговорювати саме на найвищому рівні”, – сказав виданню глава ОП.
Як вважає екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, якщо українська влада постійно підкреслює безальтернативність політико-дипломатичного шляху, то потрібно розмовляти з тими, хто на цьому шляху стоїть – а саме з росіянами. І в цьому буде більше сенсу, ніж у закликах якось модифікувати “нормандський формат”, наприклад, за рахунок залучення туди США або Великобританії – оскільки РФ на це ніколи не погодиться.
“Зеленський, напевно, виходить з того, що якщо вдасться домовитися про якісь зрушення, то це буде для нього виграш. Якщо ж нічого не вийде, то він зможе говорити, що він зробив все, що міг”, – сказав РБК-Україна Грищенко. При цьому проводити зустріч заради зустрічі, за словами дипломата, без надії на позитивний результат, все ж навряд чи варто – і тут багато чого буде залежати від якості її підготовки.
.jpg)
За словами члена української делегації в ТКГ Олександра Мережка, двостороння дипломатія абсолютно не заважає і багатостороннім переговорам, у випадку Донбасу – в “нормандському форматі”.
“Якщо ми відмовляємося навіть від теоретичної можливості двосторонньої зустрічі, ми тим самим показуємо свою слабкість. На мою суб’єктивну думку, (на зустрічі з Путіним, – ред.) треба піднімати всі болючі питання, а хвилюють нас насамперед Крим і Донбас, і РФ не вдасться уникнути обговорення цих тем”, – сказав виданню Мережко.
За його словами, на мінських переговорах є маса тем для обговорення, зокрема “кластерні плани” та інші “дорожні карти” врегулювання. І для розблокування роботи в ТКГ потрібна лише політична воля російської сторони.
Складні розмови
Але в будь-якому випадку, потенційна “двосторонка” у форматі Путін-Зеленський несе в собі ряд об’єктивних ризиків. І мова не тільки про те, що господар Кремля об’єктивно володіє більшим досвідом переговорів подібного роду, ніж його український колега.
Велику роль відіграє сам факт такої зустрічі на найвищому рівні, без участі Франції та Німеччини. Принаймні, деякі сили в Парижі і Берліні напевно зітхнуть з полегшенням, побачивши, що Київ і Москва нарешті почали між собою про щось безпосередньо домовлятися. І активна участь двох інших членів “нормандської четвірки” в процесах по Донбасу, можливо, вже не настільки і необхідна (принаймні, спроби так трактувати ситуацію точно будуть).
На це накладається і внутрішньополітичний фактор вересневих парламентських виборів у Німеччині. Ангела Меркель, яка брала участь у переговорах по Донбасу фактично з самого початку тамтешніх подій, зі своєї посади точно піде. Хто може прийти їй на зміну, поки невідомо.
.jpg)
Не можна навіть виключати варіант, за якого в правлячу коаліцію потрапить відверто проросійська партія Die Linke. Хоча зараз у світових ЗМІ частіше обговорюється кандидатура лідера Партії зелених Анналени Бербок в якості наступного можливого канцлера. Вона хоч і займає дуже критичну позицію щодо РФ (зокрема, щодо ” Північного потоку-2″), але при цьому, наприклад, скептична і щодо швидкого членства України в НАТО.
На думку аналітика Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва Марії Золкіної, в такій ситуації Україні обов’язково треба мати за спиною підтримку своїх європейських партнерів, на будь-яких переговорах. І ефект для України від потенційного саміту в “нормандському форматі” і від “двохсторонки” з Путіним буде принципово різним, підкреслює Золкіна.
“Якщо Україна і далі не поступається в питаннях “особливого статусу”, пріоритету безпеки і т.д., їй вигідно ще раз закріпити ці позиції на найвищому рівні. І Україна з рівня ТКГ і політрадників винесла б питання про перегляд деяких пунктів Мінську на рівень “нормандського” саміту, і українську сторону тоді влаштував би сам факт самого саміту”, – сказала РБК-Україна Золкіна.
У разі ж двосторонніх переговорів з Путіним ситуація буде іншою, тому що тоді мова може йти вже про певні домовленості між Києвом і Москвою, які, очевидно, будуть досягнуті напередодні саміту.
“Зараз основні адресати дій РФ – це США, НАТО, ЄС, G7 і т.д. Якщо Україна поїде на пряму зустріч, то тоді все розсиплеться. У нас не буде однозначної підтримки всіх хто нам потрібен, якщо розмова з Путіним піде за невигідним сценарієм”, – резюмувала експерт.
Про те, що пріоритетом для України є все-таки переговори в “нормандському форматі”, раніше заявляв глава МЗС Дмитро Кулеба. “Але якщо Путін уникає цього формату, то мій президент (Зеленський, – ред.) готовий зустрітися з ним особисто і обговорити, як прибрати Росію з України, як деокупувати наші території і принести мир”, – сказав Кулеба в інтерв’ю BBC.
.jpeg)
Як уточнив РБК-Україна Андрій Єрмак, Київ не прагне скасувати або замінити двосторонніми переговорами у форматі Зеленський-Путін якийсь із уже існуючих форматів, при цьому на Банковій “прагнуть використовувати будь-які дипломатичні можливості”, які можуть привести до прогресу у вирішенні конфлікту на Донбасі. А ключові питання, зазначив Єрмак, не можна вирішити без участі російської сторони в переговорах.
“Західні друзі України підтримують нас, і ми діємо так, що кожна наша ініціатива – абсолютно зрозуміла і передбачувана для наших партнерів. У тому числі це стосується і питання про переговори двох лідерів – України і Росії”, – сказав Єрмак.
Як зазначив виданню Костянтин Грищенко, присутність або відсутність лідерів Франції та Німеччини на переговорах нічого не гарантує. На думку екс-міністра, під час укладення тих же Мінських угод (мова про т.зв. “Комплекс заходів” від лютого 2015-го) “Путіну вдалося нав’язати свій порядок денний”, незважаючи на участь Ангели Меркель і Франсуа Олланда.
Втім, зменшення ролі “нормандського формату”, з паралельною спробою перенести центр прийняття рішень в ТКГ, виглядали цілком очевидним завданням Кремля вже протягом майже півтора років, незабаром після Паризького саміту-2019.
Як публічно визнають навіть в українському МЗС, з трьох рівнів “Нормандії” – консультацій на рівні глав держав, міністрів закордонних справ і політичних радників – зараз фактично “живий” лише останній. І то минулого року Росія поривалася припинити і такі контакти. Продуктивних контактів на рівні ТКГ де-факто також немає вже як мінімум кілька місяців.
Таким чином, спроби країни-агресора звести все до двостороннього діалогу Києва і Москви об’єктивно несуть в собі ризики. Особливо якщо українська сторона, як зазначила виданню Марія Золкіна, насправді розраховує, що росіяни не погодяться на зустріч, а нинішні заяви і заклики ні до чого не приведуть.
Адже навіть якщо Москва з якихось причин не відгукнеться на заклик Зеленського зараз, то вона зможе актуалізувати це питання пізніше, коли вважатиме, що для цього настав вигідний момент.
А цей момент потенційно може настати вже в осяжній перспективі, після обговорюваної зараз зустрічі Володимира Путіна з американським президентом Джо Байденом. Серед інших питань там точно буде підніматися і тема війни на Донбасі.
З іншого боку, після підписання підозри депутату від ОПЗЖ і куму Путіна Віктору Медведчуку бажання Кремля йти на розмову із Зеленським цілком може зменшитися.