Заради неупередженості міжнародні ЗМІ ставлять брехню Москви поряд з правдою про її злочини на Донбасі, і це помилка.
Заголовок Reuters був таким, що пропагандисти в Москві могли б лише мріяти: “Кремль боїться, що українська сторона відновить громадянську війну на сході України”. В ньому були всі ключові елементи дезінформації, яка супроводжує 7-річну російську агресію проти України, вміло втиснуті в одне речення.
Заголовок говорив, що конфлікт на Донбасі – це “громадянська війна”, що Україна відповідальна за будь-яку ескалацію насильства, а Кремль нібито лише занепокоєний спостерігач.
Про це в своїй статті пише експерт Atlantic Council Пітер Дікінсон, інформує UAINFO.org.
В такому підборі слів не було б нічого дивного, якби вони були опубліковані державним ЗМІ Росії. Однак, вони з’явилися не на RT, Sputnik чи будь-якій іншій платформі Кремля, замаскованій під журналістику. Це був Reuters, одна з найбільш поважних й авторитетних міжнародних інформаційних агенцій у світі.
Момент публікації Reuters був теж максимально невдалим. Матеріал з’явився 31 березня, через лічені години після того, як Командування армії США в Європі підвищило рівень тривоги до найвищої категорії “потенційно неминучої кризи”. Так американські військові відреагували на поведінку російської армії біля кордонів України.
“В час зростання міжнародного занепокоєння через можливу велику ескалацію неоголошеної війни між Росією і Україною Reuters прийняв надзвичайно безвідповідальне рішення посилити твердження Кремля без будь-яких застережень чи навіть використання лапок”, – пише автор.
Він додає, що заради справедливості варто зазначити, що інформаційна агенція була не єдиною, хто ненавмисно приєднався до інформаційної війни Кремля проти України. Більшість міжнародних ЗМІ за час з 2014 року в той чи інший момент зіштовхнулися з аналогічною проблемою. Це не випадково.
Гібридна природа наступу Москви проти України умисне створена так, щоб викликати прості асоціації. Росія розгорнула заплутане поєднання звичайних військових сил, найманців, добровольців й місцевих колабораціоністів, щоб створити завісу правдоподібного заперечення. І водночас вона маскує всю операцію за багатьма шарами дезінформації.
Російські зусилля, націлені розмити традиційні межі між миром і війною, посилили дебати в міжнародному інформаційному просторі про те, як правильно охарактеризувати конфлікт. На одному кінці спектру Кремль очолив спроби виставити збройне протистояння як “громадянську війну в Україні”. З іншого боку українці самі дуже чітко заявляли, що вони мають справу з російською агресією, хоч і дуже незвичайною.
Коли битви спалахнули на сході України, почалися значні суперечки щодо ідентичності учасників боїв. Багато міжнародних інформаційних організацій спочатку говорили про “українських повстанців” чи “українські антиурядові сили” навіть у тих випадках, коли йшлося про росіян, які підтверджували свою національність й те, що приїхали в країну з метою воювати. Коли масштаби участі Росії почали ставати все більш очевидними, така термінологія поступово зникла. Її замінили визначення на зразок “проросійські сепаратисти” або “підтримувані Росією бойовики”.
Критики стверджують, що навіть ці більш точні терміни не відповідають повністю журналістському зобов’язанню інформувати. Через відсутність адекватного пояснення керівної ролі Росії в організації конфлікту й управління ним, елементи міжнародних ЗМІ допомогли війні Володимира Путіна. Головне занепокоєння викликає те, як Росія змогла використати традиційні журналістські підходи балансу й неупередженості.
“Кожен студент журналістського факультету знає, що в кожній історії завжди є дві сторони. І правда лежить зазвичай десь посередині між ними. Однак, ця похвальна прихильність до об’єктивності зводиться до абсурду, коли одна зі сторін базує всю свою стратегію на обмані. Простіше кажучи, не може бути розумної середини між реальністю і умисною російською дезінформацією”, – йдеться в статті.
В таких особливих умовах дотримання перевірених часом правил журналістського нейтралітету служить легітимізації агресора. Перефразовуючи старий вислів, можна сказати: “Щоб зло перемогло, потрібно лише, щоб хороші журналісти лишалися нейтральними”. Поставлена вище здорового глузду журналістська об’єктивність призвела до небезпечно викривленого опису конфлікту в Україні.
Попри те, що агресія Кремля триває більше 7 років, репортери міжнародних ЗМІ досі схильні застосовувати підхід в дусі “він сказав, вона сказала”. Таким чином, вони часто дають рівнозначний простір російським запереченням, попри доступність переконливих доказів, які виставляють на посміховисько твердження Москви. В результаті з’являється міжнародне висвітлення, яке часто значно шкідливіше, ніж фейки ЗМІ Росії, які легко ідентифікувати. Тому що обман проходить “повз радари” й користується тим рівнем довіри, про який Кремль не може навіть мріяти.
Репортажі, які посилюють грубі заперечення Москви, ще більш тривожать, оскільки немає розумних причин для сумнівів у російському військовому вторгненні в Україну. Російських солдатів ловили на території України. А рух російської військової техніки спостерігається часто. Багато людей, які були прикриттям для наступу Кремля навесні і влітку 2014 року, тепер дали свідчення про детальну роль російських військових. А ціле міжнародне розслідування знищення рейсу MH17 на Донбасі – це скарбниця викривальних доказів, які ведуть безпосередньо до Збройних сил РФ.
Схильність міжнародних ЗМІ добиватися неупередженості, жертвуючи точністю, не відповідає переважаючим настроям на світовій арені. Колесо міжнародної справедливості крутиться надзвичайно повільно. Міжнародний кримінальний суд в Гаазі визнав російське вторгнення на сході України ще в 2016 році. Через це Росія відмовилася від участі в цій установі. Всі 27 країн ЄС достатньо переконані у вині Москви, щоб підтримувати дію санкцій впродовж 7 років.
Нещодавно міністри закордонних справ країн G7 дали зрозуміти, що втрачають терпіння до нескінченного обману Росії. В спільній заяві дипломати Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Великої Британії і США включили чітке твердження: “Росія – сторона конфлікту на сході України, а не посередник”. Натомість, Москва користується підтримкою в ООН інших країн-парій і диктатур, таких як КНДР, Венесуела і Сирія.
Дікінсон нагадує, що просто зараз Росія стягує війська до українського кордону. А високопоставлені чиновники з Кремля роблять розмиті заяви про “можливе знищення України”. І в такий момент точні репортажі необхідні, як ніколи. Використання однозначної мови для опису російської війни проти України не змусить Москви магічним чином відступили. Але це створить гостро необхідну чіткість, яка може допомогти стримати подальші ескалації й консолідувати міжнародну громадську думку проти агресора. Росія знає про це, саме тому вона так старається “скаламутити воду” й приховати свою причетність до подій в Україні.