Напередодні президентських виборів майбутнє Сполучених Штатів настільки непевне, як ніколи з часів Громадянської війни 1861-1865 років. Існує сумнів, чи відбудуться вони взагалі й чи сторона, яка програє, визнає поразку. Політична й культурна поляризація країни настільки екстремальна, що після виборів можливий вибух надзвичайного насилля, якщо не стан, наближений до громадянської війни
Про це для “Тижня” пише Ріхард Герцінґер.
Дональд Трамп готує ґрунт для такого сценарію, заявляючи наперед, що його переобранню може завадити хіба що масштабна маніпуляція під час виборів. На тлі таких сигналів дедалі неймовірнішим видається те, що в разі програшу Трамп добровільно піде з посади. Начебто подоланий коронавірус остаточно перетворює його у власних очах та очах прихильників на непереможного й недоторканного. Законними та незаконними маневрами Трамп принаймні може настільки довго затягувати передачу влади, доки країна не почне тонути в ненависті й хаосі, а тоді він виступить у ролі єдиного обраного рятівника нації від загибелі.
Однак його перемога на виборах спричинить серед демократів значні сумніви, чи вибори пройшли чесно. У деяких керованих республіканцями штатах справді є практика скорочення кількості виборчих дільниць для ускладнення голосування передовсім чорних громадян (серйозне порушення виборчого права). Фанатичні прихильники Трампа також можуть удатися до залякування виборців і працівників виборчих дільниць.
Читайте також: Союзники мимохіть. Трамп і радикальні “антирасисти” разом нищать те, на чому базуються США
Усе це докази прямої загрози американській демократії. Але на кону в США значно більше: зважаючи на надзвичайно гостру, сповнену ненависті конфронтацію в суспільстві, не виключений навіть розвал державної єдності. Американський письменник Річард Крейтнер в одному з інтерв’ю нещодавно нагадав про динаміку, яка в середині ХІХ століття призвела до виходу південних штатів зі США, а згодом і до громадянської війни. Відцентрові сили, які тоді розривали націю, незримо присутні й досі, навіть якщо можливий розкол і не проходитиме тією самою географічною лінією.
І хоч повторення у країні трагедії такого масштабу уявити майже неможливо, та небезпека повзучого виходу окремих штатів із Союзу цілком реальна. Наприклад, такі як Каліфорнія чи Нью-Йорк у питаннях базового розуміння суспільства настільки фундаментально відмінні від твердого ядра республіканського табору, що в довгостроковій перспективі сепарація видається практично вимушеною.
Це, звісно, негативні сценарії, які аж ніяк не повинні реалізуватися. Однак у час, коли нерідко можливим стає те, що вважалося неможливим, корисно не виключати навіть найгірших варіантів. Історія успіху США після завершення Громадянської війни доклалася до забуття того, наскільки складними завжди були конструювання й балансування американського суспільства. Від часу виникнення майже 250 років тому США реалізовують унікальний у світовій історії експеримент. Запроваджений тоді батьками-засновниками принцип “правління народу для народу” – нечуване в той час історичне нововведення – навіть у нинішньому світі аж ніяк не самозрозуміле явище. Не менш сміливою була ідея засновників Штатів об’єднати людей різного походження та релігій у суспільство рівноправних громадян.
Читайте також: Сполученими Штатами блукає примара Ваймарської республіки
Попри найважчі внутрішні конфлікти й поразки, США дотримувалися цих основних принципів. Та зараз значна частина нації, чиїм голосом є Трамп, відмовилася від просвітницького, універсалістського запалу батьків-засновників. Але й крайні ліві, чий вплив сягає аж Демократичної партії, закріпилися в ідеології, вороже налаштованій до класичних цінностей американської демократії. В ім’я політики ідентичності, орієнтованої на захист утискуваних меншин, ліві радикали називають універсалістські цінності США “расистськими” в засновку. Існує загроза, що обидві сторони знищать ціннісний консенсус, який століттями об’єднував суспільство.
Якщо американська демократія впаде або країну паралізує державна екзистенційна криза, європейським державам втримати свій демократичний устрій теж буде нелегко. У разі поразки американської демократії перед силами ірраціоналізму й авторитарної регресії решта демократичного світу буде глибоко деморалізована. Фіаско демократії у США, провідної зорі сучасної демократичної спільноти, може стати початком кінця епохи ліберальної демократії взагалі.
Лише блискуча перемога Джо Байдена з багатьма голосами республіканців може для початку гарантувати, що до цього не дійде. Адже вона сигналізуватиме, що суспільний центр хоче не продовження ескалації конфлікту між політично-суспільними таборами, а їхнього зближення. Це змусить республіканців припинити флірт із крайніми правими й водночас посилить помірковані сили Демократичної партії. Однак такий результат виборів ледь чи можливий. Перевага буде радше незначна, що, ймовірно, занурить США – а з ними й демократію в усьому світу – в екзистенційну кризу.