Чи винен Кучма або Литвин у безпосередній організації вбивства Ґонгадзе? Радше за все ми вже не знатимемо цього напевне
Але Кучма точно винен у тому, що, подібно до Лукашенка, Путіна чи інших пострадянських автократів, наглядав не за тим, аби громадяни України були захищені Конституцією, а за тим, щоби він особисто мав гарантію своєї безпеки від суспільства завдяки створеній ним силовій вертикалі.
Читайте також: Із матеріалів про вбивство Гонгадзе зникли слова Пукача про причетність Кучми й Литвина до цієї справи – адвокат
Подібним чином Литвин точно винен у тому, що віддавав владній вертикалі операційні команди, які унеможливлювали демократичні правила гри. І як Путін, що б він не робив, увійде в історію зі своїм прізвиськом від українських футбольних фанатів, місце в історії для Кучми з Литвином – під силуетом зниклого й закатованого Ґії. Щонайменше вони знали. А ще вони покривали. Вони перешкоджали. Вони брехали.
За 20 років правила гри в Україні пройшли кілька ітерацій змін. Кожна виявлялася недостатньою, щоби суспільство стало захищеним. “Орли Кравченка” реінкарновуються, щоразу знаходячи нові способи уникати підзвітності, громадського контролю. Авакову може здаватися, що він знає, як себе захистити на чолі ієрархії, але в цьому ж був переконаний генерал Кравченко. Сьогоднішня поліція змінила вивіску, але не суть. Це все ще нащадок радянського НКВД, із печаттю ситуативної доцільності, зневагою до людини й до закону.
У 2014-му хотілося думати, що тоді українці востаннє мусили зносити владу на Майдані, наступні цикли вже відбуватимуться мирно й у межах виборчих процедур. Ймовірно виявиться, що це були надмірні сподівання. Правляча група не демонструє, що вона зробила висновки. 1990-го, 2004-го, 2014-го ті, хто виходили на вулицю, і я зокрема, недооцінювали масштаб завдань. І хоч зараз є краще ніж будь-коли розуміння, що саме треба робити, зростає також і ціна кожного наступного протесту – кожен наступний кривавіший.
Читайте також: Сподіваної еволюції не буде: українці в заручниках у мафії
За 20 років стались тектонічні зсуви: суспільство перегорнуло сторінку багатовекторності, наважилося на силовий опір ґвалтівникам із Росії, спробувало й точково змогло підпорядкувати собі оту перефарбовану рядянську систему державного управління, щоб лише зараз почати доходити до висновку, що нема сенсу вселяти душу в зомбі радянсього врядування.
Майбутнє треба буде перевинайти, а для цього потрібні не тільки революції, але й інституції, що працюють, які зараз одна за одною з’являються завдяки тим, хто бере на себе відповідальність. Країна прогресує швидше, ніж держава, хоч невідомо, чи тої швидкості достатньо, щоб вирватися зі старої колії. Поступ теж легко зневажити, бо він може не мати яскравих індикаторів і – для тих, хто, на відміну від Ґії, залишився живим – надто часто сприймається як даність.